Знявся галас.
Джонні невиразно, наче крізь туман, побачив Дюссо, що напролом пробивався до виходу. Навколо юрмились люди, і він бачив Дюссо мовби за лісом ніг. Потім поруч опинився Вейзак і допоміг йому сісти.
— Джоне, як ви? Він вас боляче вдарив?
— Не так боляче, як я його. Зі мною все гаразд.
Джонні спробував підвестися. Чиїсь руки — може, Вейзака, а може, ще кого — допомогли йому. Його похитувало й нудило, мало не вивертало.
Усе те було помилкою, страшенною помилкою.
Розлігся пронизливий зойк — то зойкнула опасиста жінка, що питала про кандидата від демократів. Джонні побачив, як Дюссо, чіпляючись за рукав її квітчастої блузи, повалився на коліна, а тоді стомлено зсунувся на плиткову підлогу біля дверей, яких так прагнув досягти. Медалька із зображенням святого Христофора була все ще у нього в руці.
— Зомлів, — сказав хтось. — Геть непритомний. Це ж треба.
— Це я винен, — мовив Джонні до Сема Вейзака. Горло йому здавило від сорому й каяття. — В усьому винен я.
— Ні, — заперечив Сем. — Ні, Джоне.
Та Джонні знав своє. Він вивільнився з Семових рук і пошкандибав туди, де лежав Дюссо, помалу приходячи до тями й мляво кліпаючи втупленими в стелю очима. Біля нього вже були два лікарі.
— Як він? — спитав Джонні.
І повернувся до репортерки в брючному костюмі. Але та відсахнулася від нього. На обличчі її майнула судомна гримаса страху.
Він повернувся в другий бік, до телерепортера, що питав, чи були в нього прозирання до катастрофи. Джонні відчував нагальну потребу пояснити комусь, як усе те сталося.
— Я не хотів йому зашкодити, — сказав він. — Слово честі, не хотів. Я й не знав…
Телерепортер відступив на крок.
— Авжеж, — мовив він. — Звісно, ви не хотіли. Він сам напросився, усі це бачили. Тільки… не доторкайтесь до мене, гаразд?
Джонні дивився на репортера приголомшено, губи його тремтіли. Він ще не зовсім отямився, але починав розуміти. Атож. Починав розуміти.
Телерепортер спробував видушити із себе усмішку, але здобувся лише на мертвотний вискал.
— Тільки не доторкайтесь до мене, Джонні. Будь ласка.
— Усе воно зовсім не так, — сказав Джонні — чи то намагався сказати. Згодом він не міг пригадати напевне, чи вимовив узагалі бодай якийсь звук.
— Не доторкайтесь до мене, Джонні, гаразд?
Репортер позадкував до свого оператора, що спаковував апаратуру. Джонні стояв і дивився. Його почало трусити.
3
— Це ж для вашого-таки добра, — сказав Вейзак.
Позад нього стояла медсестра — біла примара, учениця чародія, — чаклуючи над візком з медикаментами, — цим наркотичним раєм солодкого забуття.
— Ні, — відмовився Джонні. Його й досі трусило, до того ж пройняло холодним потом. — Ніяких уколів. Ситий ними, аж по зав’язку.
— Тоді таблетку.
— І ніяких таблеток.
— Ви швидше заснете.
— А він зможе заснути? Отой Дюссо?
— Він сам напитав собі лиха, — тихо пробурмотіла сестра і здригнулась, бо Вейзак швидко озирнувся на неї. Та він лише осміхнувся.
— Правду каже, хіба ні? — мовив він. — Сам напитав собі лиха. Думав, що ви торгуєте порожніми пляшками, Джоне. Вам треба добре виспатись — і все стане на свої місця.
— Я сам засну.
— Джонні, прошу вас.
Було вже чверть на дванадцяту. Телевізор у другому кінці палати щойно вимкнули. Джонні й Сем разом подивилися знятий на плівку репортаж, який було показано одразу ж після повідомлення про те, що Форд наклав вето на два законопроекти. «Моя історія буде куди цікавіша», — подумав Джонні з гіркою втіхою. Виступ якогось лисого республіканця, що прорікав утерті фрази про національний бюджет, не йшов ні в яке порівняння з матеріалом, що його відзняв оператор компанії ВАБІ у вестибюлі лікарні надвечір того дня. Репортаж кінчався тим, що Дюссо вганяється в юрбу із затиснутою в руці медалькою і падає непритомний, чіпляючись за гладку репортерку, наче потопаючий за соломину.
Коли ведучий почав розповідати про поліційного собаку, який знайшов чотириста фунтів марихуани, Вейзак ненадовго вийшов, а повернувшись, повідомив, що вже перед тим, як репортаж скінчився, лікарняний комутатор захлинався від дзвінків людей, охочих поговорити із Джонні. Через кілька хвилин з’явилася сестра з візком, і Джонні зрозумів, що Сем спускався на пост не тільки для того, щоб довідатися про телефонні дзвінки.
Раптом задзвонив телефон у палаті.
Вейзак тихо лайнувся крізь зуби.