Знати б тодi, у що це виллється! Стас дивився на обличчя чиновникiв, якi, здавалося, говорили тепер усi нараз, i до голови лiзли всiлякi дурницi. Цiкаво, вони насправдi такi чи якась рука покерувала i тут, примусивши їх чiтко спрямувати хiд засiдання у потрiбне русло? Невже отих шiстдесят тисяч, на якi тягне будинок, вартують того, щоб розiгрувати фарс, задiюючи отакi ресурси? Що такого має бути заховано у старому домi, щоб…
Дверi розчинилися без стуку i увiйшов чоловiк у простiй тенiсцi з течкою, якi роздають фармацевтичнi фiрми для реклами. Вiн мовчки присiв скраю, витягаючи з неї папери. Тiльки тепер Стас упiзнав у ньому головного нейрохiрурга.
— Iгоре Iвановичу, — розвiв руками начальник управлiння, — не варто було так поспiшати. Ми ж знали, чим ви займаєтеся. Ваш висновок вже зачитали i…
— Пробачте, я не давав висновку для КЕКу, — поправив його нейрохiрург.
— Ну, ми казали, що достатньо й цього.
— Та нi, — стояв на своєму той. — Я написав спецiально, точнiше, тому що це має значення.
— Ну… — зачитайте, — розвела руками шефиня «докторської інквізиції».
Вiн умiв висловлюватися коротко, але точно, цей нейрохiрург. Виступ його перейшов у дискусiю, а Стас мовчки слухав, тепер уже сам викочуючи очi, наче та бульката головиха.
— Нi, я, як член КЕКу, категорично проти, — чiтко вимовляючи кожне слово, вiв свою думку нейрохiрург. — Я не пiдпишуся пiд рiшенням, у якому визнається тактична помилка. Її не було. Хiрург Ковач робив те, що мiг. Проводив ту операцiю, яку мiг зробити краще.
— Але ж пацiєнтка померла вiд набряку мозку! — не витримала головуюча. — Ви самi написали! А лiкар у районi живiт оперував. А мав на вас чекати, якщо вже сам не мiг!
— У свiтлi сучасних канонiв, — ще чiткiше вимовив Iгор Iванович, — обидвi операцiї мали проводитися одночасно. Я написав чорним по бiлому. Од-но-час-но! Сам вiн двi нараз проводити не мiг, гадаю ви розумiєте. Тому обрав одну — ту, якою володiв краще. I ще повторюю — травма черепа була несумiсна з життям. Лiкар зобов'язаний боротися, поки пацiєнт ще живий, тому, приїхавши, я й розпочав операцiю. Але не сумнiвався, що пацiєнтка помре.
Стаса попросили вийти. Очікування у коридорi було важким i принизливим. Але хто зважатиме на приниження, коли справи набирають таких обертiв. За дверима говорили на високих нотах, проте слова не розрiзнялися. Нарештi, усi почали розходитися.
Вийшла й заступниця голови експертизи з району, якiй також належало бути на такого роду заходi, що не додавало здоров'я i їй.
— Важкiсть травми, не сумiсна з життям… — промовила вона, взявши його за лiкоть. — Пощастило нам. Як з ланцюгiв позривалися, не пам'ятаю такого. Завжди нарванi, але щоб так…
Стас закурив, сiвши пiд управлiнням на вiльну лавку. Без звуку розчинялися й зачинялися потрiйнi дверi. Гiгантська будiвля працювала потрiйним «ротом» в обидвох напрямках, упродовж цiлого дня ковтаючи та випльовуючи назад чиновникiв рiзних рангiв. Щойно ця складна система мало не перетравила його. Допомогло диво.
Вiн сiдав у дорогу машину на стоянцi пiд будiвлею. Очевидно, зараз цiй людинi нiкуди поспiшати. Тому i встиг Стас якраз на той момент, коли, зачинивши дверцята, водiй взявся за ключ.
— Iгоре Iвановичу, пробачте, не мiг не пiдiйти. Ви мене врятували.
— Пусте… — вiн вийшов з машини, подаючи руку.
— Та нi, — похитав головою Стас. — У цiй iсторiї для мене усе набагато складнiше i не скiнчилося б зняттям категорiї або позачерговими курсами. Ви врятували мене вiд дуже великих проблем. Таких, що й не снилося. Я знайду спосiб вам вiддячити.
— Не треба, колего, у мене все є, — засмiявся той. — Я вiсiм рокiв працював за кордоном, до речi, за фахом. Мiй родич керує клiнiкою нейрохiрургiї у Канадi. Так що вашi грошi у конвертi менi їй-Богу без потреби.
— I ви повернулися?! Сюди?! Для чого?
У вигуку Стаса було стiльки здивування, що вiн засмiявся.
— Я й сам тепер не розумiю, для чого. Напевно, душа захотiла комфорту. А який комфорт серед чужих людей, чужих звичок, традицiй? Тягне на своє. А воно вже також, виявляється не моє. За вiсiм рокiв вiдвик повнiстю вiд iдiотизму, вiд свинства. Не сприймаю. У нас же не можна працювати по-людськи. От чекаю, коли мене з'їдять, тоді назад поїду.
Вiн ще раз потис руку Стасовi, сiдаючи в машину.