Коли?
Бажання роздерти просякнутий пилюкою мотлох накрило. Не можна. Нiяк не можна. Он вона, Мурашевичка, яка, здавалося, вигнута неймовiрним чином, з останнiх сил попереджає про це. Хто ж як не вона. Лише тепер вiн зрозумiв значення плями, схожої на ескiмо. Морозиво наче й не її — просто зображене поруч, символiзуючи причину її смертi. Адже позбавив життя її фургон, що розвозив морозиво.
Схилившись до колiн, вiн сховав обличчя у долонi.
На здоровий глузд обом їм належало забиратися звiдси чимшвидше i все забути. Тiльки глузд не бажав бути здоровим. Погляд знову й знову обмацував вивченi на пам'ять вiзерунки, а розум вiдмовлявся вiрити.
Це була маячня чистої води, проте усi «пророцтва» килима поки що справджувалися. Навiть собi важко було пояснити цей стан. Що вже казати про Оленку! Вона не зрозумiє. Не сприйме серйозно. Але злякається. Зателефонувати просто зараз i попросити не виходити з дому i нiкому не вiдчиняти. I що? А як вибухне газ, коли вона готуватиме отой фатальний пирiг? Отже, ще й не вмикати плити. А чим пояснити? Необґрунтованими жахами своєї iстеричної натури? Чим же iще. Розумний сучасний чоловiк, лiкар, хiрург iз життєвим досвiдом i тверезою головою, не схильний до забобонiв… Телефонує i лякає, тому що, бачте, щось примарилося. На вицвiлому килимi. На котрому бiльше не привиджується нiкому й нiчого.
Тiльки як iнакше, якщо намалювалася ця «книга пророцтв» задовго до знайомства з реальними подiями? Якщо усе в нiй вiдповiдає i справджується? Якщо сам вiн не може дозволити собi сидiти склавши руки i чекати, коли втратить жiнку, яка стала надзвичайно дорогою? Втратить назовсiм. То що — «не виходь i не вiдчиняй»? I скiльки так? А як жити? Обом перетворитися на параноїкiв? Хiба це допоможе? Якщо буде потрiбно, поверхом нижче запросто може вибухнути газовий балон. I все. Або впасти у димохiд здохла ворона, перекривши канал для чадного газу.
Нi, так не охоронити нi її, нi себе. Воно однаково станеться, якщо так буде потрiбно долi. I захищатися вiн має не на цьому, останньому рiвнi. Адже це вже не захист — чiпляння за життя. А може шаховий годинник, залишений на прощання покiйним дядьком Тарасом, також мав виконати роль пiдказки? От як i цей килим…
Стандартна шахова партiя постала в уявi. Хтось наприкiнцi отримує мат. Але короля захищає до останнього. Стягує останнi фiгури, панiчно латає дiри в оборонi. Проте це вже нiчого не рятує. Агонiя. Так i в життi, особливо, якщо граєш проти Долi. Коли партiя програна, можна посадити i себе, i «дiвчину з суницями» за сiмома замками, виїхати з нею за сiм морiв — нiчого не дасть, адже ситуацiя вже матова. Дiяти потрiбно було за десять ходiв ранiше. I тодi…
Голова знову починала болiти. Де вони, отi десять ходiв до кiнця, коли партiю ще можна врятувати? Ще є чи вже пiзно? Хто знає. Принаймнi, один принциповий хiд вiн учора зробив, пiдписавши угоду i взявши грошi. Це хiд, безперечно. Сьогоднiшнiй вечiр i приготування пирога iз суницями — це, звiсно, не хiд. Просто несуттєвi речi. А от учора…
— Гаразд, готуй свiй пирiг, — похмуро промовив Стас. — Тiльки… Будь обережною. В усьому. Пам'ятай, що я за тебе переживаю.
Ходи у шахах не повертають. Пересунув фiгуру — кранти. Назад не можна. Учора вiн пересунув. Так пересунув, що фундаментально змiнив позицiї та напрямки. Здавалося, навiть, що у кращий бiк. Втiм, хтозна? Клас шахiста визначається здатнiстю прораховувати якнайбiльше ходiв уперед. I зараз сумнiви щодо свого класу були надзвичайно великі.
L
Зображення у старому дядьковому дзеркалi в масцi та з пiстолетом у руцi виглядало доволi переконливо. Принаймнi для себе. Наскiльки переконливим виявиться воно для Берковича, уявлялося важко. Враження, що складалося про цю людину, пiдказувало — мало б спрацювати. Те, що нiколи у життi займатися подiбним не доводилося, породжувало лише сумнiви.
Беркович знав багато, якщо взагалi не усе, i справляв враження боязкої метушливої людини. На такого можна наїхати. А очевиднi грiхи цього «добродiя» до мiнiмуму зменшували ймовiрнiсть, що той шукатиме захисту у правоохоронцiв. Та все ж. Дивлячись на власне вiдображення, Стас розумiв, що шукає новi пригоди, доклавши учора чимало зусиль, аби вилiзти з них назавжди. I виною його неадекватної поведiнки, так вже виходило, був вiзерунок на килимi, домальований уявою.