— Сили небесні! — вигукнув Марк. — Ви що, хочете сказати… це ж повна дурня!
— Мені можеш про це не розповідати, — кинула Фея. — Я не слідчий, не присяжний, не суддя. Я всього лишень працівниця поліції і оперую виключно фактами.
— Отже, мене підозрюють у вбивстві Гінджеста?
— Не думаю, пане Стадок, — озвався заступник директора, — що зараз у нас є хоч би найменші підстави вважати, наче ваше становище у контексті цієї вельми делікатної справи якось радикально відрізняється від становища ваших колег по інституту Це питання радше, так би мовити, структурного характеру…
— Структурного характеру? — сердито перепитав Марк. — Якщо я все розумію правильно, панна Гардкасл звинувачує мене у вбивстві.
Візер глянув на нього так, наче знаходився тієї миті бозна-де, за сотні миль від свого кабінету.
— Як на мене, — мовив він, — ви не надто правильно оцінюєте позицію, яку займає стосовно цієї справи панна Гардкасл. Підрозділ, який вона представляє, перевищив би всі свої повноваження, якби — ви, сподіваюсь, розумієте, що з мого боку це лише суто теоретичне припущення, — висунув те чи інше звинувачення такого штабу комусь із працівників інституту; що ж стосується зв’язків цього підрозділу з, так би мовити, зовнішньою владою, то й у цьому випадку будь-які дії, спрямовані на, як ви зволили висловитися, звинувачення — якщо тільки я правильно збагнув сенс, у якому ви вжили це слово, — були б так само абсолютно неприпустимими.
— Але ж мною, мабуть, і цікавиться власне… е-е… зовнішня влада, — сказав Марк. В горлі у нього пересохло, і ці слова він ледь із себе видушив. — Наскільки я розумію, панна Гардкасл хоче сказати, що мене збираються заарештувати.
— Аж ніяк, — заперечив Візер. — Властиво, тільки за таких обставин і можна належним чином оцінити, яке це благо — мати власну виконавчу структуру. Якби цей ваш гаманець знайшла звичайна поліція або якби ми перебували у становищі звичайних громадян і мали б за обов’язок повідомити про свою знахідку поліцію — а за таких обставин, певна річ, ні про що інше не могло б бути й мови, — то ви, боюсь, потрапили б у надзвичайно неприємну ситуацію. Не знаю, чи панна Гардкасл на цьому наголосила, але це… е-е… вельми бентежне відкриття зробили її підлеглі; нікому більше про це не відомо.
— Що ви хочете цим сказати? — запитав Марк. — Якщо панна Гардкасл вважає, що супроти мене немає достатньо вагомих доказів, то навіщо тоді мене взагалі в чомусь звинувачувати? А якщо такі докази є, то чому вона не повідомить про це поліцію?
— Любий друже, — у Візеровому голосі звучали якісь геть допотопні інтонації, — в таких випадках вчена рада не має ані найменшого бажання наполягати на точному визначенні меж діяльності нашої поліції, а ще менше — меж її, так би мовити, бездіяльності. Не думаю, щоби хтось вважав, наче панна Гардкасл зобов'язана хоч би найменшою мірою обмежувати власну ініціативу і повідомляти будь-які факти, з’ясовані нею чи її підлеглими у ході, сказати б, внутрішньої діяльності в рамках HIKE, зовнішній владі, яка за самою своєю природою не вельми гнучка у поводженні з такими делікатними питаннями…
— Якщо я правильно розумію, — мовив Марк, — то панна Гардкасл вважає, що у неї достатньо доказів, аби заарештувати мене за звинуваченням у вбивстві Гінджеста, але ласкаво погоджується не доводити їх до відома поліції, так?
— От тепер ти нарешті доп’яв, Стадоку, — озвалася Фея і вперше на Марковій пам’яті запалила свою сигару, випустила хмаринку диму, а тоді посміхнулася — чи радше вищирила зуби.
— Але мені цього не треба! — вигукнув Марк, хоч насправді йому аж гора з плечей звалилася, коли стало ясно, про що їм ідеться; першої миті він ладен був майже на будь-яких умовах пристати на цю пропозицію. Виявилося, одначе, що в ньому ще жевріє щось схоже на громадянський обов’язок, і він, сам навряд чи це помічаючи, й далі гнув іншу лінію. — Мені цього не треба, — повторив він, либонь, трохи заголосно, — я ж ні в чому не винний. Мабуть, краще мені самому негайно звернутися до поліції — маю на увазі, до справжньої, державної поліції.
— Та будь ласка, — мовила Фея, — якщо хочеш походити по лезі, тоді немає питань.
— Я хочу виправдатися, — сказав Марк. — Всі звинувачення проти мене вмить розсипляться. У мене не було жоднісіньких мотивів для вбивства Гінджеста. І потім, я маю алібі. Всім відомо, що тієї ночі я спав тут, у Белбері.
— Справді? — протягнула Фея.
— Про що це ви?
— Знаєш, мотив завжди знайдеться. Хто завгодно може вбити кого завгодно. Зрештою, в поліції теж люди працюють. Якщо вже машину запущено, то просто так від них не відкараскаєшся.