— Хотів би нагадати вам, майоре Гардкасл, — сказав Фрост, — що майже все з викладеного вами нам уже давно відоме.
— Можливо, з огляду на те, що вже пізня година, — поза тим, нам не хотілося б затримувати вас, панно Гардкасл, довше, ніж потрібно, — було б краще, якби ми відразу перейшли до… е-е… суттєвіших частин вашої доповіді, — запропонував Візер.
— Гаразд, — погодилася Фея. — Отже, простежити здалося б за всіма, а людей під рукою було дуже мало. Ви ж розумієте, це взагалі щастя, що Стадока помітили, коли він вирушив до Еджстоу. То була справжня бомба! Добра половина моїх людей займалася тоді шпиталем, тож довелося обходитися тими, що були напохваті. Я поставила охорону під коледжем і ще шістьох навколо — ясна річ, у цивільному. Коли вийшов Ланкастер, звеліла трьом найспритнішим сісти йому на хвіст, і через півгодини вони телеграфували мені, що їхній підопічний уже в Лондоні — поїхав туди потягом. Можливо, пощастить там за щось зачепитися. Лілі таки завдав нам клопоту, бодай би йому… він того вечора заходив десь до п’ятнадцяти різних людей в Еджстоу — всіх їх ми взяли на олівець, бо за ним стежило двійко моїх хлопців. Дімбл вийшов з коледжу останнім. Я вже збиралася відправити слідом за ним останнього зі своїх людей, аж тут зателефонував капітан О'Гара, якому потрібна була ще одна машина. Ну, то я й вирішила дати вже тому Дімблові спокій і відіслала машину капітанові. Дімбла можна запопасти коли завгодно, він приходить до коледжу щодня, година в годину… словом, нікчема та й годі.
— Я не зовсім розумію, — мовив Фрост, — чому нікого з ваших людей не було в самому коледжі. Можна було принаймні простежити, якими сходами Стадок піднімався нагору.
— Це можете запитати у свого надзвичайного уповноваженого, щоб його дідько вхопив, — роздратовано відказала Фея. — В коледжі нам, бачте, заходити заборонено. Я ж іще тоді говорила, що Фіверстоун не той, хто нам потрібен. Він намагається підігрувати і вашим, і нашим. Супроти міста тримає нашу сторону, а от коли у нас заходить якась суперечка з університетом, відразу починає щось крутити, вертіти… Запам’ятайте мої слова, Візере, матимете ще з ним мороку.
Фрост зиркнув на заступника директора.
— Я зовсім не заперечую, — озвався той, — що деякі заходи, застосовані лордом Фіверстоуном, мають, можливо, доволі суперечливий, ба навіть нерозсудливий характер, хоч існують, мабуть, і якісь інші пояснення таких його дій, і я цілковито готовий взяти ці пояснення до уваги. Мені було б нестерпно боляче припускати, що…
— Чи є потреба й далі затримувати майора Гардкасл? — урвав його Фрост.
— Ясна річ, професоре, ви абсолютно праві! — спохопився Візер. — Я геть забув, люба панно Гардкасл, що ви, напевне, страшенно втомилися і не мусите більше марнувати свій достоту коштовний час. Нам, знаєте, слід берегти вас для тієї роботи, в якій ви зарекомендували себе фахівцем абсолютно незамінним, тож не дозволяйте перевантажувати себе всілякою нудною рутиною… — 3 цими словами він підвівся з-за столу і відчинив для Феї двері.
— Вам не здається, — запитала наостанок вона, — що варто все ж напустити на Стадока моїх хлоп’ят, бодай на кілька хвилин? Це ж повна дурня — стільки морочитися через якусь там адресу…
Усміхнений Візер стояв із рукою на клямці — достеменне втілення гречності, люб’язності та поблажливості, — аж раптом увесь геть перемінився. Бліді, трохи привідкриті губи, бляклі очі, обрамлене хвилястим сивим волоссям обличчя — все це втратило нараз будь-який осмислений вираз. У панни Гардкасл було таке враження, наче на неї дивиться маска із шкіри і плоті, за якою немає абсолютно нічого. За мить вона мовчки вийшла з кабінету.
— Я вже починаю замислюватися, — мовив, повернувшись до свого крісла, Візер, — чи не занадто великого значення ми надаємо тій жінці, Стадоковій дружині…
— Ми діємо на підставі наказу від 14-го жовтня, — сказав Фрост.