— Що ж… це дуже непросте рішення, — мовив Марк.
— Я просто констатую стан вашого тіла на поточний момент — і тільки. Якщо хочете, я зараз надам вам необхідну інформацію. Почну з того, що політику інституту визначає не заступник директора; не визначаю її і я.
— Тоді хто це робить — глава?
— Ні. Стан, у якому зараз знаходиться та голова, Філострато з Вілкінсом розуміють неправильно. Так, їм справді вдалося про-вести надзвичайно успішний експеримент, пощастило вберегти її від розкладу. Але, розмовляючи з главою, ми розмовляємо не з Алькасаном.
— Ви хочете сказати, що насправді Алькасан… мертвий? — вражено запитав Марк. Цього разу вдавати нічого не довелося — він і справді дуже здивувався.
— Теперішній рівень науки не дозволяє дати однозначну відповідь на це запитання, — відказав Фрост. — Можливо, воно взагалі не має сенсу. Ясно тільки одне: мозок і артикуляційний апарат Алькасана використовує наразі інший розум. А тепер, будь ласка, слухайте дуже уважно. Ви, напевне, ніколи не чули про макроби.
— Мікроби? — знову здивувався Марк. — Звичайно, я…
— Я сказав не «мікроби», а «макроби». Це слово говорить само за себе. Нам давно відомо про існування організмів на рівні, нижчому за тваринне життя. Вони завжди неабияк на нас впливали, зокрема, на стан нашого здоров’я, але ми нічого про них не знали, доки не винайшли мікроскоп.
— І що далі? — спитав Марк. Хвиля цікавості здіймалася в ньому щораз вище, підмиваючи рішуче прагнення триматися насторожі.
— Виявляється, отже, що на рівні, вищому за тваринне життя, теж існують подібні організми. Говорячи про вищий рівень, я не маю на увазі, що він вищий у сенсі біологічному. Наскільки нам відомо, за своєю будовою макроби надзвичайно прості. Проте вони довговічніші та розумніші за будь-кого з представників тваринного світу, а також наділені значно більшою енергією.
— Розумніші за людиноподібних мавп? — недовірливо перепитав Марк. — Тоді їм, мабуть, зовсім не далеко до людей.
— Ви неправильно мене зрозуміли. Коли я сказав, що вони знаходяться на вищому рівні, ніж тварини, то, ясна річ, зараховував до тваринного світу і людину — тварину, яка сягнула найвищого поступу. Макроби розумніші за людей.
— Чому ж тоді ми з ними ніколи не спілкувалися?
— Спілкувалися. Але колись таке спілкування відбувалося нерегулярно, йому перешкоджали різні упередження. Поза тим, людина перебувала тоді на такому низькому ступені інтелектуального розвитку, що спілкування з нею не становило для макробів особливого інтересу. Та хоч спілкувалися вони з нами мало, впливу з їхнього боку ми зазнавали вельми глибокого. На нашу історію, наприклад, вони вплинули значно сильніше, ніж мікроби, хоч ми цього впливу, звісно, не помічали — так само, як і впливу мікробів. У світлі того, що нам відомо тепер, весь життєпис людського роду треба просто переписати. Історики навіть не підозрюють про справжні причини всіх вирішальних подій в історії; саме тому історія так ніколи і не стала справжньою наукою.
— Я краще сяду, якщо ви не заперечуєте, — сказав Марк і знову всівся на підлозі. Фрост натомість так і залишився стояти, неприродно випроставшись та витягнувши по швах руки. Час від часу він у лад своїм словам кивав головою, а ще вряди-годи зблискував якимись аж надто білими зубами.
— Артикуляційний апарат і мозок, які колись належали Алькасанові, — вів далі професор, — стали своєрідними провідниками, за допомогою яких макроби тепер регулярно спілкуються з людьми. Не можу сказати, що це наш винахід; ідея, звісно, належить їм. Товариство, до якого вас, можливо, буде залучено, має на меті забезпечення співпраці між обидвома видами, і це вже поставило людство в цілковито нове, незнане досі становище. Ви самі переконаєтесь, що зміни, на порозі яких ми стоїмо, будуть значно вагомішими, ніж, приміром, перетворення мавпи в людину. Радше їх можна порівняти з появою на Землі органічного життя.
— Отже, ці організми налаштовані до людей приязно? — запитав Марк.
— Якщо ви поміркуєте бодай хвилину, — сказав Фрост, — то й самі зрозумієте, що це запитання має сенс хіба на рівні мислення абсолютно примітивного і вульгарного. Приязнь — наслідок хімічних реакцій; те ж саме можна сказати і про ненависть. Обидва ці почуття властиві організмам нашого типу. Перші ж кроки на шляху до контактів із макробами покажуть, що для того, аби такі контакти підтримувати, треба позбутися всіх без лишку суб’єктивних емоцій, і тільки тоді, коли ви розпочнете це робити, вам стане зрозуміло, що багато з того, що ви вважаєте своїми думками, насправді є лише побічним продуктом діяльності ваших кровоносних судин і нервових тканин.