— Якщо ви наполягаєте на застосуванні такої термінології, — відповів Фрост, — то найкращу відповідь знайдете у Водінґтона. Існування вже само по собі є виправданням. Процес розвитку і поступальних змін, який ми називаємо еволюцією, виправданий тим, що це — властивість, характерна для всіх біологічних організмів. Встановлення зв’язків між вищими біологічними організмами і макробами виправдане вже тим, що це можливо, і ці зв’язки потрібно нарощувати — бо можливо й це.
— Отже, — мовив Марк, — немає жодного сенсу запитувати, чи не рухається всесвіт до того, що можна було б окреслити як зло?
— Жодного, — підтвердив Фрост. — Проаналізувавши це судження, ви неодмінно дійдете висновку, що воно породжене почуттями — і тільки. Сам Гакслі називав боротьбу за виживання «гладіаторською» і «безжальною». Маю на увазі ту славнозвісну Роменсівську лекцію. Якщо так звану боротьбу за існування розглядати у рамках, скажімо, актуарної теорії, то отримаємо, за словами Водінґтона, «концепцію, позбавлену емоцій настільки, наскільки її позбавлений, наприклад, означений інтеграл» — і будь-які почуття зникнуть, а з ними і та безглузда ідея про якісь зовнішні критерії, породжені почуттями.
— Виходить, нинішній розвиток подій виправданий, навіть якщо він спрямований на цілковите знищення органічного життя? — знову зробив висновок Марк.
— Звісно, — погодився професор. — Якщо ви все ж наполягаєте на цій термінології. Насправді ваше питання взагалі не має жодного сенсу. Воно передбачає причинно-наслідкову модель мислення, що походить від Арістотеля, який, у свою чергу, лише систематизував певні елементи досвіду, накопиченого аграрним суспільством залізного віку. Мотиви не є причиною дії, вони — тільки, скажімо, її побічний продукт, і ви просто марнуєте час, замислюючись над ними. Досягнувши справжньої об’єктивності, ви самі переконаєтесь, що не лише деякі, а всі без винятку мотиви — це тільки суто тваринні, суб’єктивні супутні явища, і побачите, що вони вам більше не потрібні. Їхнє місце займе щось інше; що саме — ви невдовзі збагнете краще, ніж збагнули б тепер. Дії ж ваші тоді стануть набагато ефективнішими, а не навпаки, як вам сьогодні здається.
— Зрозуміло… — протягнув Марк. Філософія, основи якої викладав перед ним Фрост, була йому добре знайома. Ось до чого кінець кінцем приходиш, якщо думати так, як він завжди думав раніше… тепер же такі погляди викликали в нього тільки безмежну огиду Отже, якби він і далі цих поглядів дотримувався, то врешті-решт став би таким самим, як Фрост. Йому впав у вічі професорів звичний вираз обличчя і ясно пригадалося все, що довелося пережити тут, у цій камері. Навернення відбулося — й усім філософам і проповідникам на світі не вдалося б сягнути такого чудового результату за такий короткий час.
— Саме тому, — вів далі Фрост, — вам слід пройти систематичний курс тренування об’єктивності, мета якого полягає у тому, щоб поступово очистити ваш розум від усього, що ви досі розглядали як підставу для дії. Це приблизно те саме, що вбити нерв у хворому зубі. Ми просто зруйнуємо вашу систему інстинктивних преференцій, байдуже, якими міркуваннями вони прикриваються — етичними, естетичними чи логічними.
— Ясно, — сказав Марк, а про себе подумав, що для початку непогано було б із суто інстинктивних міркувань добряче розквасити професорові пику — ото справді була б руйнація.
Потому Фрост повів його до сусіднього приміщення, де так само не було вікон і горіло світло. Там стояла на столі якась їжа, і професор звелів йому підкріпитися, а сам нерухомо стояв і дивився, як він їсть. Харч не дуже припав Маркові до смаку, та він надто зголоднів, щоб відмовлятися — якщо тільки за цих обставин у нього взагалі була можливість хоч від чогось відмовитися. Потім Фрост повів його до Глави; у передпокої йому знов довелося скинути свій костюм, переодягнутися у біле лікарське вбрання й одягти маску. Вони увійшли до кімнати Глави — голова й далі стояла на тому ж місці, роззявивши рота, з якого скрапувала слина, — та професор, на диво, навіть не глянув у її бік, а відразу попрямував у дальній кут, де в стіні були невеликі вузькі двері, увінчані стрілчастою аркою. Тут він зупинився і пропустив Марка досередини, сказавши:
— Заходьте, але пам’ятайте: про те, що ви там побачите, — нікому ні слова. Я скоро повернуся.