Слова потребують часу. Сама ж Джейн усвідомила все це за якусь частку секунди — і то щойно тоді, коли те одкровення вже відходило у минуле. Найважливіша у цілому житті подія відбулася так швидко, що визначити її тривалість, здавалося, взагалі навряд чи можливо. Залишився тільки спогад. І в ту ж мить звідусіль, із кожного закутка свідомості на неї ринув цілий водоспад гучних, пронизливих голосів — то враз озвалися ті, хто не знає радості:
— Обережно! Назад! Не дурій, візьми себе в руки! Не піддавайся! Далі — вже м’якшим, скрадливим тоном:
— Отже, ти пережила релігійне досвідчення. Цікаво, дуже цікаво… Таке, знаєш, трапляється далеко не з кожним. Уяви собі, наскільки краще ти розумітимеш тепер поетів сімнадцятого століття!
І насамкінець, солодко-пресолодко:
— Що ж, треба, напевне, спробувати ще раз… Господареві це сподобається!
Та всі мури, які захищали колись її «я», впали, тож ці випади були абсолютно марними.
XV. Боги сходять на землю
1
Маєток у Сент-Ен, здавалося, геть знелюднів. Тільки на кухні, за щільно зачиненими вікнами і трохи ближче, ніж звичайно, до вогню, сиділи Дімбли, Деністон з Камілою, МакФі, панна Айронвуд та Джейн із Айві, а далеко нагорі, в блакитній кімнаті, відокремленій від кухні довгими порожніми коридорами і сходами, знаходилися пендраґон із Мерліном.
Якби ви спробували того вечора піднятися сходами до передпокою, звідки можна було потрапити до блакитної кімнати, то на заваді став би не тільки страх, але й мало не фізичний опір, який просто не давав би рухатися далі. Якби вам пощастило все ж вийти нагору, то ви почули б навколо дивне подзвонювання, анітрохи не схоже на голоси, хоч і явно артикульоване, а якби там було темно, то напевне побачили б під господаревими дверима слабке сяйво, не подібне на місячне світло чи відблиски вогню. Втім, не думаю, щоб хто-небудь зумів тоді підійти до самих дверей. Увесь дім, здавалося, тремтів і гойдався, трохи ходором не ходив, наче корабель у Біскайській затоці не надто погожої днини. Ви неодмінно з жахом усвідомили б, що наша Земля — то насправді не основа світобудови, а просто куля, що з шаленою швидкістю обертається навколо власної осі і з такою ж швидкістю котиться вперед, та ще й не у порожнечі, а через густо населені та вигадливо поділені простори; поза тим, чуття, хоч і добряче зворохоблені, підказали б вам, що ті, хто навідався в той час до тієї кімнати, могли залишатися там і осяювати своїм світлом саме те місце на поверхні нашої планети тільки линучи крізь переповнений усілякими невидимими для нас створіннями безмір небес, які люди вважають холодним та безживним космосом.
Невдовзі після заходу сонця Ренсом із друїдом піднялися нагору і стали чекати гостей. Господар напівлежав на своєму дивані. Мерлін сидів обіч нього, міцно стиснувши руки і трохи нахилившись вперед; його посірілою щокою скочувалася часом краплина холодного поту. Спершу він хотів було стати навколішки, та Ренсом мовив: «Гляди, не роби цього! Хіба ти забув, що вони — такі ж слуги, як і ми?» Вікон ніхто не зашторював, і світло потрапляло до кімнати тільки знадвору, де морозне небо спочатку багряніло на заході дедалі слабшою загравою, а потім поступово вкрилося цяточками мерехтливих зірок.