2
Марк того дня дрімав у спальні, де жив бродяга, аж раптом почув шум у коридорі, швиденько сів у кріслі і саме намагався дати лад думкам, коли до кімнати увійшов Фрост. Професор притримав двері, впускаючи досередини ще двох відвідувачів. Першим виявився заступник директора, а другого Марк ніколи й у вічі не бачив.
То був чоловік у старій вицвілій сутані; в руці він тримав крислатого чорного капелюха — такі носять священики багато де у Європі. Незнайомець був високий на зріст і кремезний; можливо, таке враження складалося і через те, що мав на собі сутану. Чимале чисто виголене обличчя поорали глибокі зморшки, а голову він трохи нахиляв уперед. Марк вирішив, що то якийсь простодушний, темний монах, що випадково виявився знавцем якоїсь іще темнішої давньої мови. Не надто приємно було бачити його між цими двома стерв’ятниками — Візером, який запобігливо метушився праворуч, та Фростом, який стояв ліворуч, випроставшись так, ніби палицю проковтнув, і з терплячістю науковця очікував результату чергового експерименту, хоча в очах у нього і проглядала часом холодна зневага — тепер Марк уже чітко це бачив.
Візер звернувся до незнайомця іноземною мовою; Марк хоч і не зрозумів ані слова, а проте здогадався, що це латина. «Точно, священик, — подумав він. — Цікаво, звідки Візер знає стільки мов? Може, той старий грек? На уродженця Леванту ніби не подібний… Скоріше вже росіянин.» Втім, гадати далі не було змоги, бо бродяга раптом став поводитися доволі дивно. Почувши, як повертається дверна ручка, він заплющив було очі, потім широко розплющив, а тоді знов заплющив ще міцніше, ніж доти, гучно, аж надто гучно захропів і повернувся до всіх спиною. Незнайомець тим часом ступив крок до ліжка і тихо промовив якесь коротке слово, складів на два, не більше. Секунду чи дві бродяга лежав, не рухаючись, аж нараз усім тілом затремтів, повільно, ніби важкий корабель, що не вельми охоче слухається стерна, перекрутився у ліжку і витріщився на незнайомця. Далі мотнув головою, криво посміхнувшись, роззявив рота і зібрався вже, мабуть, пустити якусь шпильку — та тут незнайомець озвався знову, й Маркові аж перехопило подих, бо бродяга зненацька жахливо скривився, закашлявся, і, заїкаючись та перепинаючись, неприродно високим голосом вимовив спочатку якесь слово, а тоді й ціле речення мовою, яка не нагадувала ні англійську, ні латину. Чоловік у сутані весь цей час пильно дивився йому просто у вічі.
Незнайомець знов щось сказав, і цього разу бродяга говорив у відповідь довше і, здавалося, трохи легше давав собі раду з незнаною мовою, хоч голос у нього був зовсім інакший, ніж той, до якого звик уже за останніх кілька днів Марк. Договоривши, він сів у ліжку і показав рукою туди, де стояли Візер із Фростом. Чоловік у сутані щось запитав — і бродяга заговорив утретє.
Почувши відповідь, незнайомець аж відсахнувся і кілька разів перехрестився; на його обличчі відобразився неприхований страх. Він повернувся до вчених і швидко сказав щось латиною, а ті аж перемінилися на лиці і дедалі сильніше скидалися тепер на мисливських собак, які нарешті занюхали дичину. Раптом незнайомець, злякано скрикнувши, підхопив поділ сутани і кинувся до дверей, та Візер із Фростом виявилися спритнішими. Кілька хвилин біля порога тривала запекла боротьба; професор вишкірив зуби і нагадував тепер злого пса, а в заступника директора ніби на мить злетіла з лиця звична маска. Старому священикові було непереливки, і Марк мимохіть ступив крок уперед, та доки він вагався, й гадки не маючи, що робити, незнайомець здався і, тремтячи всім тілом та виставивши вперед руки, знову боязко підійшов до ліжка. Дивна річ, але бродяга, який під час сутички біля дверей наче був трохи розслабився, знов увесь напружився і втупився у переляканого старого, ніби чекаючи наказів.
Розмова невідомою мовою поновилася. Бродяга ще раз показав на Візера з Фростом, а незнайомець повернувся до них і заговорив латиною, очевидно, перекладаючи. Вчені нерішуче перезирнулися і пару секунд стояли ні в сих ні в тих, — а далі почалося справжнісіньке божевілля. Страшенно обережно, покректуючи і трусячись усім тілом чи то від старості, чи від хвилювання, заступник директора став на коліна; за мить поряд якимсь різким, сливе механічним рухом опустився навколішки і професор. Останній при цьому зиркнув через плече туди, де стояв Марк, — і в очах у нього спалахнула люта ненависть; втім, ненависть ця викристалізувалася вже настільки, що втратила всі ознаки пристрасті, і не палила вогнем, а радше обпікала морозом.