— Ви займатиметесь чи ні? — в голосі у професора звучало вже неприховане роздратування. Він щохвилини поглядав на годинник, адже знав, що гаданий Мерлін із Візером та перекладачем у цей час оглядають Белбері; поза тим, уже зовсім скоро мав приїхати Джулз, тож їм могли завадити будь-якої хвилини. Провести Марка через цю стадію ініціації саме тепер Фрост вирішив почасти з огляду на якийсь незбагненний внутрішній поштовх (останніми днями таке траплялося з ним щораз частіше), а почасти тому, що хотів у цій непевній ситуації заручитися підтримкою надійного союзника. Поки що в HIKE було тільки двоє людей, повністю втаємничених в усі аспекти співпраці з макробами, — він сам і Візер; хтозна, чи заступник директора вже розкрив Стрейкові всі їхні таємниці. Тепер, із появою старого, що називає себе Мерліном, а потім ще й того загадкового перекладача, кожен із них міг будь-якої миті оступитися, зробити фатальну помилку… Натомість той, хто поведеться правильно, може отримати шанс випередити всіх інших, стати для них тим, чим були вони для інституту і чим був інститут для цілої Англії. Фрост добре бачив, що Візер тільки й чекає на якийсь хибний крок із його боку, тож йому здавалося, що надзвичайно важливо якомога швидше змусити Марка переступити ту межу, з-за якої вороття вже немає; тоді відданість і макробам, і наставникові стане для його підопічного психологічною, а чи навіть фізичною потребою.
— Ви мене чуєте? — знову запитав він.
Марк не відповів. Він думав, думав дуже напружено, бо знав, що варто зупинитися бодай на мить — і страх перед смертю візьме над ним гору. Так, християнство — це тільки гарна баєчка. Смішно помирати за те, у що не віриш. Навіть ось цей чоловік, зійшовши на хрест, з’ясував, що все це — обман, і помер, нарікаючи на те, що Бог, якому він вірив, його покинув. По суті, цілий усесвіт виявився для нього тієї миті суцільним обманом. І тут Маркові прийшла до голови думка, яка не приходила ще ніколи: невже саме тепер відвернутися від цього чоловіка має і він? Гаразд, нехай усесвіт виявився обманом — та чи достатня це причина для того, аби самому стати на бік того обману? Припустимо, правильне зовсім беззахисне, а збочене завжди й усюди з нього насміхається, мучить його і врешті-решт убиває — що тоді? Чому б не піти на дно разом із кораблем? Марк раптом відчув, що всі його страхи вмить щезли, здиміли, мовби їх і не було, — й аж злякався. Виявляється, вони просто ціле життя його оберігали, утримували від божевільних рішень… таких, як оце. Він повернувся до Фроста і твердо сказав:
— Це повний ідіотизм. Та нехай мене грім поб’є, якщо я щось таке зроблю!
Марк ані гадки не мав, що буде далі… не знав, подзвонить Фрост у дзвінок, витягне револьвер чи, може, й далі наполягатиме на своєму. А тим часом професор просто дивився на нього широко розплющеними очима. Марк і сам не зводив із нього погляду. Так тривало кілька секунд, аж тут Фрост щось наче почув і зиркнув убік. Марк також прислухався. Не минуло й секунди, як двері несподівано розчахнулися, і кімната відразу наповнилася людьми. Був тут і якийсь чоловік у темно-червоній мантії (бродягу він упізнав не відразу), і той дивний священик у чорному, і Візер.
5
У великій вітальні в Белбері зібралося того дня доволі численне товариство, проте самі господарі почувалися там явно не у своїй тарілці. Десь із півгодини перед тим до інституту прибув Topic Джулз, директор. Його провели до кабінету заступника директора, проте самого заступника на місці не виявилося. Тоді його відпровадили до відведених для нього апартаментів, сподіваючись, що він трохи загається там, розбираючи свої речі, та ба — не минуло й п’яти хвилин, як він знову був унизу й морочив усім голову, а ще ж було зовсім рано, щоб іти вдягатися до бенкету. Тож тепер директор стояв спиною до вогню з келихом шеррі в руці, а довкола нього скупчилися провідні працівники інституту. Втім, розмова якось не в’язалася.
Як по правді, то розмовляти з Джулзом завжди було непросто, бо він уперто вважав себе не номінальним, а фактичним керівником інституту, і навіть свято вірив, що саме йому належать основні ідеї, на які опиралася діяльність HIKE. Оскільки він не володів жодними науковими знаннями, окрім тих, які здобув понад півстоліття тому в Лондонському університеті, а ерудиція його обмежувалася тим, що йому вдалося почерпнути з писань Гекеля, Джозефа МакКейба, Вінвуда Ріда та інших подібних авторів, говорити з ним про те, чим займався інститут насправді, було просто неможливо. Відтак усім постійно доводилося всіляко викручуватися, вигадувати відповіді на запитання, які в дійсності не мали жодного сенсу, і захоплюватися ідеями, що безнадійно застаріли вже добрих п’ятдесят років назад. Якщо ж поруч не було заступника директора, то таке-от спілкування взагалі могло будь-якої миті закінчитися повною катастрофою, адже тільки Візер досконало володів умінням підтримувати розмову у стилі Джулза.