Візер зауважив, що діється щось не те, зовсім не так швидко, як професор. Правду кажучи, він і не збирався шукати в Джулзовому виступі якийсь сенс, тож досить довго просто пропускав його повз вуха, тільки вряди-годи зачіпаючись за те чи інше слівце. Втім, заступникові подумалося, що Джулз часом надто заривається і пливе зовсім уже проти течії; здавалося, ще от стілечки — і ніхто навіть під страхом смертної кари не зуміє сказати, про що ж, властиво, говорить шановний пан директор. Та поки що межі Джулз ще не перейшов, і промова Візерові навіть подобалася; вона цілком збігалася з його смаками. Минуло ще кілька хвилин, і він подумав: «Ну, це вже занадто! Що він меле? Як можна прийняти виклик минулого, кинувши рукавичку майбутньому?!» Притьмом окинув поглядом столи: все ніби спокійно… але якщо Джулз зараз не замовкне, то від того спокою незабаром залишаться самі спомини. В тому останньому реченні точно були слова, яких йому не доводилося чути ще зроду. До дідька, ну що таке «аголібувати»? Він знову роззирнувся навколо. Всі ніби принишкли і надто вже уважно слухають — це завжди поганий знак… А директор тим часом вів далі: «Буртовні долорати заклобенили дорбентерію ферлявих гондолоній».
Марк спочатку взагалі не звертав на промову жодної уваги. Йому і без того було про що подумати, адже поява у найкритичніший момент ось цього вичепуреного базіки означала для нього короткий перепочинок — і тільки. Поки що над ним висіла ще серйозна небезпека… а з іншого боку, тієї миті він хтозна й чому відчував неабияке полегшення і навіть гадки не мав забивати собі баки Джулзовою балаканиною. Раз чи два якась фраза таки його зачепила, і він мало не посміхнувся, але по-справжньому отямився тільки тоді, коли помітив, що гості за столом поводяться якось дивно. Марк раптом зауважив, що всі притихли і почали уважно слухати директора, підвів очі і побачив обличчя своїх сусідів, а тоді й собі вперше по-справжньому прислухався. «Треба, наскільки це можливо, — саме говорив Джулз, — забезпечувати еребацію всіх простундіарних інітемій». Хоч як мало переймався Марк директором, та все ж почуте його вразило. Очевидно, з’їхав з глузду все-таки не він сам, бо всі навколо чули ту ж маячню. Один хіба бродяга сидів собі й у вус не дув, причому напустив на себе такий поважний і врочистий вигляд, що його легко можна було прийняти, приміром, за якогось суддю. Втім, йому ще ніколи не доводилося обідати за одним столом із таким пишним панством і слухати звичні для такого товариства промови, тож він навіть розчарувався б, якби тут говорили зрозуміло. Справжнього, витриманого портвейну бродяга теж не куштував ще ніколи, і хоч той напій не надто припав йому до смаку, він намагався не подавати виду.
Візер ані на мить не забував, що на бенкет запрошено і журналістів. Само по собі це не мало великого значення, адже навіть якщо у газетах і з’являться завтра якісь не вельми прихильні відгуки, то завжди можна сказати, що репортери просто понапивалися. З іншого боку, такому матеріалу можна й дати хід. Джулз давно вже всім набрид, а кращої нагоди позбутися цього дурноверхого кокні годі й шукати. Та поки що думати про це рано… Візер вагався: зачекати, доки директор сяде сам, чи все-таки підвестися і спробувати якось його вгамувати? Жодні сцени тут зовсім не потрібні… Краще б той телепень втихомирився сам, але напружена тиша, що запала в залі, підказувала Візерові, що довго тягнути не можна. Зиркнувши на годинник, він вирішив, що зачекає ще дві хвилини, проте тут-таки про це пошкодував. На дальньому кінці столу почувся раптом сміх, що різонув усім по вухах нестерпним фальцетом і все не змовкав, переходячи потрохи у пронизливе вищання. Ясно, в якоїсь ідіотки вже істерика… Візер торкнув Джулза за рукав і підвівся.
— Кло фапе? — обурився директор, але Візер поклав йому руку на плече і змусив сісти у крісло, а тоді відкашлявся. Привертати до себе увагу він умів досконало. Жінка нараз змовкла, і гості, що ніби позастигали на своїх місцях, полегшено заворушилися. Секунду чи дві Візер мовчки озирав залу. Все, тепер вони в нього у жмені, істерик більше не буде. І він заговорив.
Слухаючи його, присутні мали б виглядати щораз спокійнішими; невдовзі вони мали б уже потиху перемовлятися, висловлюючи глибокий жаль з приводу того раптового нападу, якого зазнав щойно вельмишановний пан директор. Саме на таку реакцію розраховував Візер. Натомість те, що він побачив насправді, неабияк його вразило. В залі запала та ж напружена тиша, що й під час виступу Джулза. Звідусіль на нього зирили широко розплющені очі і так само широко роззявлені роти. Та сама жінка знову зайшлася диким реготом… чи ні, цього разу нестямно реготали вже дві жінки. Косер перелякано озирнувся навколо і раптом, перевернувши на підлогу крісло, зірвався на ноги і кинувся геть із зали.