— З чого вона зроблена? — зацікавилася Каміла і спочатку помацала поділ зеленої мантії, а потім навіть його понюхала. То було добре запитання. Тканина зовсім не здавалася прозорою, проте в руці у Каміли ніби струменіла, а її хвилясті складки вигравали всіма відтінками світла й тіні. Айві стала приглядатися й собі.
— Оце так! — сказала вона. — Цікаво, почому ярд?
— Ану підійди, — підкликала її матінка Дімбл, накинула мантію їй на плечі, запнула, як слід усе поправила, а тоді відступила на крок назад і аж ахнула від щирого здивування. Каміла з Джейн теж не стримували захвату. Айві так і залишилася звичайною, простенькою дівчиною, але святкова одежа ніби піднесла цю простоту вгору; так іноді талановитий композитор, пишучи симфонію, використовує простий народний мотив, який злітає на хвилях величної музики мало не під хмари, перетворюється на справжню дивовижу — і водночас залишається самим собою. Перед ними стояла лукава фея або моторний ельф, втілення жвавості й бадьорості — і разом із тим та ж Айві Меґз, яку годі було переплутати з кимось іншим.
— І жодного тобі дзеркала! — сплеснула у долоні матінка Дімбл. — Ох уже ті чоловіки…
— Здається, господар не хоче, щоб ми дивилися самі на себе, — мовила Джейн. — Він говорив щось про те, що ми самі маємо бути дзеркалами одне для одного.
— А мені хотілося глянути, як я виглядаю ззаду, — засмутилася Айві.
— Тепер ти, Каміло, — вела далі матінка Дімбл. — 3 тобою, здається, все ясно. Ось ця якраз для тебе.
— Ви справді так думаєте? — завагалася Каміла.
— Звичайно, — підтримала матінку Дімбл Джейн.
— Ти в ній просто чудо, — погодилася з ними Айві.
То була довга сукня сталевого кольору; на диво, тканина, з якої її було пошито, виявилася на дотик м’якою, немов морська піна. Вона тісно облягала стегна, а внизу розширювалася блискітливим шлейфом. «Каміла схожа в ній на русалку, — подумала Джейн, а тоді, так само подумки, додала: — Або на валькірію.»
— Як на мене, у цій сукні тобі не обійтися без ось цієї діадеми, — сказала матінка Дімбл.
— А це не занадто?..
Та матінка вже одягала діадему Камілі на голову. На мить і вона сама, й Айві з Джейн зачудовано змовкли: майже всі жінки відчувають якусь підсвідому пошану до таких-от коштовних речей, і їм зовсім не йдеться про те, скільки ті речі коштують. Либонь, таких діамантів не було більше в цілій Англії. Перед їхніми очима постала неймовірна, просто-таки казкова краса.
— На що це ви так дивитеся? — запитала Каміла, яка побачила діадему тільки мигцем, коли та зблиснула в руках у матінки Дімбл, і навіть не здогадувалася, що виглядає тепер, немов те «зоряне сяйво на трофеях провінцій».
— Вони справжні? — поцікавилася Айві.
— Звідки вони, матінко Дімбл? — запитала Джейн.
— То все скарби Лоґресу, любі мої, так-так, скарби Лоґресу, — відказала пані Дімбл. — Можливо, їх привезли звідкілясь з-поза місяця, а може, вони походять іще з допотопних часів. Джейн, тепер ваша черга.
Джейн не зовсім зрозуміла, чому для неї вибрали саме ту мантію, а не якусь іншу. Справді, блакитне їй личило, але на власний розсуд вона зупинилася б на чомусь трохи суворішому і поважнішому. Та коли Каміла з Айві і навіть матінка Дімбл аж у долоні заплескали від захвату, довелося поступитися. Втім, протестувати Джейн і на думку не спало б; усе це взагалі вилетіло їй із голови вже за мить, коли вони стали підбирати вбрання для матінки Дімбл.
— Мені щось поскромніше, — попросила та. — Не хочеться ганьбитися на старості літ.
— Не годиться, не годиться, — примовляла Каміла, стрімко, немов справжнісінький тобі сріблястий метеор, крокуючи повз довгий ряд пурпурових, золотистих і багряних, сніжно-білих і ніжно-рожевих одеж та мимохідь торкаючись рукою то хутра, то шовку й оксамиту, то тафти і парчі. — Ось це просто чудо — та зовсім не для вас. Ох, а на це погляньте! Але вам воно не пасуватиме. Нічого такого не бачу…
— Сюди! Знайшла, знайшла! Подивіться! — закричала раптом Айві так, ніби боялася, що її знахідка зараз візьме і накиває п’ятами.
— О, саме те, що треба! — погодилася Джейн.
— Так, це воно, — підтвердила Каміла.
— Ану, матінко Дімбл, приміряйте, — сказала Айві. — Навіть і не думайте відмовлятися.
Плаття було майже того ж вогнистого кольору, що й на жінці, яку Джейн бачила у видінні кілька днів тому, але іншого покрою, з облямованим хутром коміром, який защіпався під горлом великою мідною пряжкою, і з довгими рукавами, що закінчувалися пишною оторочкою. До плаття додавався високий, схожий на чіпець капелюшок. Побачивши матінку Дімбл у цьому строї, всі аж роти пороззявляли від подиву, навіть Джейн, хоч якраз вона могла б і передбачити наслідки такого переодягання. Щойно біля них стояла непримітна дружина звичайного провінційного викладача, бездітна, поважна, з сивим волоссям та подвійним підборіддям. І тут раптом перед ними постала, сказати б, жриця чи сивіла, слугиня якоїсь доісторичної богині родючості, глава прадавнього племені часів матріархату, грізна й велична мати матерів. Хтось із них подав їй довгу патерицю, химерно вирізьблену й вигнуту так, ніби навколо неї обвилася змія, — то, мабуть, була невід’ємна частина того дивовижного строю.