— Так, — відповіла Джейн. — Що, я вас розбудила? Мені так прикро! Я кричала?
— Ви кричали, що когось б’ють по голові…
— Розумієте, я бачила, як убивають якогось старого… він їхав у великій машині сільською дорогою, дістався до перехрестя і повернув праворуч… збоку росли дерева… от, а там посеред дороги стояло кілька чоловіків, один махав ліхтарем, щоб зупинити авто. Я не чула, про що говорилося, було надто далеко… але того старого якось переконали вийти з машини, і він став розмовляти з тими на дорозі. Світло падало просто на обличчя… то був не той стариган, який наснився мені вчора, бороди в нього не було, тільки вуса… і взагалі тримався він дуже поважно. Йому, напевне, зовсім не сподобалися слова чоловіка, який його зупинив, бо він раптом розмахнувся й одним ударом звалив того на землю… тоді ззаду наскочив інший і спробував вдарити його чимось по голові, але промахнувся, бо старий швидко повернувся і зумів відхилитися… Далі почалося справжнє жахіття… Вони накинулися на нього втрьох, і йому довелося відбиватися від усіх разом. Я досі хіба в книжках про таке читала, але ніколи й уявити собі не могла, що це так страшно… Звісно, кінець кінцем вони таки збили його з ніг, потім довго гамселили чимось по голові і зовсім так спокійно, холоднокровно перевіряли, чи він ще живий, уявляєте?! Світло від ліхтаря падало якось так химерно — довгими вертикальними смугами… але то я вже, мабуть, прокидалася. Це було жахливо, але тепер зі мною, здається, все гаразд… минулого разу я перелякалася набагато сильніше… Ох, так мені жаль того старого…
— Думаєте, зможете знову заснути?
— Гадаю, що так. А як ваша голова, пані Дімбл, більше не болить?
— Ні, дякую, минулося вже. На добраніч, люба.
3
«Оце, безперечно, — подумав Марк, — і є той божевільний священик, про якого говорив Біл-„Віхола“». Вчена рада у Белбері збиралася не раніше, ніж о пів на одинадцяту, і хоч ранок видався вогкий та імлистий, після сніданку Марк коротав час у саду в товаристві велебного Стрейка — той зачепив його першим. Поношений одяг, неоковирні черевики, потерта колоратка, смагляве худе обличчя, пооране глибокими зморшками і неголене, трагічний вираз в очах і манера без кінця просторікувати так, наче щохвилини розкриваєш співрозмовникові очі на розмаїті гіркі істини — все це відразу не надто припало Маркові до смаку Властиво, зовсім не таких людей він сподівався зустріти в HIKE.
— Не думайте, — говорив Стрейк, — ніби я тішу себе марною надією на те, що нам вдасться втілити свою програму в життя, не вдаючись до насилля. Адже ми зіткнемося зі спротивом — ще й яким спротивом! Вони кусатимуть собі язики від болю, але не покаються. Та нас не зупинити. Злі люди, звісно, торочитимуть, що ми хотіли спровокувати неспокій і колотнечу. Що ж, нехай. Певною мірою вони матимуть рацію. Ми не маємо наміру оберігати від потрясінь той організований гріх, який зветься сьогодні суспільством. Навпаки, цьому суспільству, що геть загрузло у гріхах, треба показати весь наш відчай і безнадію.
— Саме це я і мав на увазі, коли сказав, що між нашими поглядами є чималі відмінності, — мовив Марк. — Для мене мета полягає власне у збереженні суспільства за допомогою розумного планування. Хіба можна мати якісь інші цілі, окрім цієї? Ви ж бачите все під іншим кутом, бо прагнете чогось іншого, кращого за людське суспільство, неземного…
— Кожною своєю думкою, кожним ударом серця, кожною краплиною крові я відкидаю цю трикляту доктрину! Саме за допомогою таких-от вивертів цей світ — знаряддя і тіло смерті — звів на манівці і вихолостив Ісусове вчення та обернув проголошену Господом вимогу бути праведними тут і тепер на інтриги і чвари поміж духовенством… так виникли різні містичні течії. Царство Боже слід осягнути тут — у цьому світі, — і я вірю, що так воно й буде. В ім’я Ісуса кожен прихилить коліно; в Його ім’я я цілковито зрікаюся будь-якої організованої релігії, яка будь-коли існувала на світі.
Хоч Марк міг без жодного натяку на збентеження прочитати юним студенткам цілу лекцію про аборти чи сексуальні збочення, та, почувши це ім’я, зніяковів, щоки у нього порожевіли, й він так розсердився і на себе, і на Стрейка, що взагалі весь спаленів. Зазвичай такі розмови вмить псували йому настрій, але він не пригадував, щоб коли-небудь почувався так незатишно ще відтоді, як сидів у школі на уроках релігії. Відтак Марк тільки буркнув, що не надто розбирається у богослов’ї.
— Богослов’я! — повторив Стрейк із глибокою відразою. — Я говорю не про богослов’я, молодий чоловіче, а про Господа Ісуса. Богослов’я — це тільки пустопорожні балачки, замилювання очей, димова завіса… така собі гра для багатіїв. Я знайшов Ісуса не в лекційних залах, а в вугільних шахтах і біля гробу моєї доньки. Якщо хтось вважає, що богослов’я порятує його у великий і страшний судний день, то дуже помиляється… запам’ятайте мої слова, бо все йде до цього. Царство Боже настане і тут, у нас, і в цілому світі… воно прийде швидше, ніж ми сподіваємось, — завдяки силі науки. Усі в HIKE свято вірять, що знаряддя це нездоланне. І знаєте, чому?