Прочитавши перші слова, Марк відчув раптом приступ непідробного страху, але відразу ж постарався взяти себе в руки. Нічого страшного, сталося непорозуміння, тільки й усього; ось зараз він їм напише і все з’ясується. Не можуть же вони отак просто взяти і витурити людину з коледжу тільки через те, що Фіверстоун випадково бовкнув щось у вітальні… Втім, Марк тут же пригадав собі — і це зовсім не додало йому настрою, — що в колі «прогресистів» зазвичай говорилося: «Справи, знаєте, вирішуються не в кабінетах… Час уже відкинути ті бюрократичні звички». Він спробував було викинути все це з голови, проте тут же йому прийшло на пам’ять, що десь так само позбувся посади і бідолаха Конінґтон. Ну, але ж то було за зовсім інших обставин, та й Конінґтон був «чужаком», а він же «обраний із обраних», куди там тому Кері… Стривайте, а якщо це, гм, не зовсім так? Якщо йому немає місця серед «обраних» у Белбері — а схоже, таки немає, — то чи не втрачено відтак і довіру Фіверстоуна? Чи залишиться все по-старому, якщо повернутися тепер до Бректону? Врешті-решт, чи можна взагалі ще туди повернутися? Ні, це вже занадто! Треба негайно написати їм листа і пояснити, що він не звільнявся і звільнятися не збирається. Марк сів за стіл, витягнув з кишені ручку, і тут його пронизала ще одна думка: Кері покаже листа Фіверстоунові, той розповість Візеру, а останній подумає, що він узагалі відмовляється від будь-якої посади в Белбері… Ех, або пан, або пропав! Доведеться тоді покинути всі ці фантазії і повернутися на своє місце до Бректону. Гаразд, а якщо це вже буде неможливо? Спроба всидіти одночасно на двох стільцях може закінчитися взагалі погано… Раптом його викинуть із Белбері, бо він буцім не має наміру відмовлятися від посади у Бректоні, і виставлять із Бректону, бо він, мовляв, переходить до Белбері? Тоді їм із Джейн і справді залишиться хіба піти з торбами… Якщо Фіверстоун оберне свій вплив супроти нього, то нової роботи йому не бачити, як своїх вух. До речі, а куди ж це запропастився Фіверстоун?
Хай там як, а поводитися тепер треба надзвичайно обачно. Марк натиснув кнопку дзвінка і замовив собі віскі. Вдома він зазвичай до полудня нічого міцного не пив, та й удень дозволяв собі хіба пиво. Але тут… та й, поза тим, його час від часу пробирав якийсь дивний морозець. І так уже клопоти обсіли, ще тільки застуду не вистачало підхопити!
Врешті-решт Марк вирішив написати дуже обережного й дипломатичного листа. Накидав кілька рядків, але залишився невдоволеним: їх можна було розцінити як доказ того, що він геть утратив надію отримати роботу в Белбері. Треба написати ще розпливчастіше, ще туманніше… З іншого боку, якщо лист вийде надто вже розпливчастим, то це теж не дуже добре. А хай йому біс! Двісті фунтів вступного внеску, рахунок за тиждень, невдовзі — незграбні спроби пояснити Джейн, що, власне кажучи, сталося… все це ніяк не давало Маркові зосередитися. Кінець кінцем завдяки віскі і численним цигаркам він написав такого листа:
Белбері,
Національний інститут координованих експериментів
21 жовтня 19.. р.
Любий Кері,
Боюсь, Фіверстоун зрозумів мене трохи неправильно. Я ніколи й не думав відмовлятися від посади у коледжі і не маю жодного наміру це робити. Властиво, я вже майже надумав не переходити до HIKE на повну ставку, тож днів за два повернуся до коледжу. Мене, знаєте, непокоїть здоров'я дружини, і я не хотів би надовго відлучатися з дому; крім того, хоч усі тут надзвичайно добре до мене ставляться і вмовляють залишитися, робота, яку мені пропонують, не стільки наукова, скільки адміністративна і навіть до певної міри пов'язана з публіцистикою. Тож якщо хтось говоритиме, наче я думаю покинути Еджстоу, — не вірте. Бажаю гарно провести час у Кембриджі — ну й у товариство ж ви потрапили!
P.S. Лерд у жодному разі нам не підійшов би. Він отримав диплом третього ступеня; ту єдину працю, яку він спромігся опублікувати, серйозні оглядачі розцінили як невдалий жарт. Найгірше те, що цей хлопець узагалі не здатен підходити до речей критично, а тільки захоплюється всіляким шарлатанством.
Полегшення, яке відчув було Марк, коли дописав листа і заклеїв конверт, виявилося дуже нетривалим, адже майже відразу перед ним постала інша проблема: як збавити день до вечора. Спершу йому спало на думку піти і просто посидіти трохи у себе в кімнаті, але, увійшовши туди, він побачив, що посеред підлоги стоїть порохотяг, а біля ліжка купкою лежить брудна білизна. Очевидно, вдень співробітники інституту зазвичай у своїх спальнях не з’являлися. Довелося знову зійти вниз, та коли Марк спробував було поткнутися до загальної кімнати, то побачив, що й там порядкують слуги. Тоді він зазирнув до бібліотеки; там не було майже нікого, тільки розмовляли, схилившись один до одного, двоє чоловіків; втім, вони, змірявши його не надто приязним поглядом, відразу змовкли, й Маркові не залишалося нічого іншого, як узяти першу-ліпшу книжку і вшитися звідти геть. У вестибюлі біля дошки з оголошеннями стояв Стіл, а біля нього — якийсь чолов’яга з гострою борідкою. У Марків бік вони навіть не глянули, проте, помітивши його, стишили голоси. Він поволі перетнув вестибюль і зупинився перед барометром. Повсюди відчинялися і зачинялися двері, чулися квапливі кроки, час від часу дзвонили телефони; словом, інститут жив своїм життям, і тільки йому не було тут місця. Марк визирнув надвір: там усе оповив туман — густий, мокрий і холодний.