Коли всі зійшлися на чай, Марк помітив Фіверстоуна і поквапився сісти поряд. Добре розумів, що в його становищі приставати до когось із розмовами — то найгірше, але нічого не міг уже з собою вдіяти, бо почувався справді кепсько.
— Послухайте, Фіверстоуне, — з удаваною бадьорістю розпочав він, — ніяк я нічого не розвідаю… — І полегшено перевів подих, побачивши, що лорд посміхається. — Стіл, скажу вам відверто, прийняв мене без особливого ентузіазму, але коли я заїкнувся Візерові про те, що краще повернуся до коледжу, він і слухати мене не став. А Фея, здається, хоче посадити мене писати газетні статейки… І що мені тепер робити?
Фіверстоун вже не просто посміхався, а голосно сміявся.
— Ні, — вів далі Марк, — нехай мене дідько вхопить, коли я щось розумію. Спробував було прямо розпитати в старого…
— О Боже! — ледь вимовив крізь сміх Фіверстоун і розреготався ще голосніше.
— З нього що, ніколи нічого не можна витягнути?
— Можна, але тільки не те, що треба, — реготнув Фіверстоун у відповідь.
— Тоді як, чорт забирай, довідатися, чого від тебе хочуть, якщо ніхто нічого не говорить?
— Та власне…
— О, і ще одне, до речі. Звідки Кері взяв, що я йду з коледжу?
— А хіба ви не йдете?
— Ані гадки такої не мав.
— Та ну! А Фея ясно дала мені зрозуміти, що ви до Бректону не повернетесь.
— Ви що, справді вважаєте, що якби я надумав піти, то переказував би через неї?
— Знаєте, — ще ширше посміхнувся Фіверстоун, — все це й так не має жодного значення. Якщо в інституті захочуть, щоб ви числились ще на якійсь роботі поза Белбері, то так воно і буде; якщо не захочуть — то не буде. Тільки й усього.
— Та біс із ним, з тим інститутом. Я працював у Бректоні і не збираюся нікуди звідти йти. Це їх ніяк не стосується. Мені зовсім не хочеться опинитися біля розбитого корита…
— Ну, вам, може, й не хочеться…
— Що ви маєте на увазі?
— Знаєте, послухайте моєї поради і підкотіться якось до Візера — що швидше, то краще. Я вас відрекомендував, як міг, так допоміг, усе йшло добре, а тут вам ні з того ні з сього заманулося полізти до нього з тими своїми питаннями і все пішло шкереберть… словом, сьогодні він уже не тим духом дише. Мусите його якось замирити. І, суто між нами, я б на вашому місці не водився надто з тою Феєю. Там, нагорі, вона далеко не всім до вподоби… словом, не все так просто.
— A Kepi я написав, що нікуди з коледжу не збираюся, — знову звернув на своє Марк.
— Та ради Бога, — посміхнувся Фіверстоун. — Якщо вам від цього легше…
— Сподіваюсь, мене не викинуть з коледжу тільки через те, що Кері, бачте, не так зрозумів, що саме вам сказала панна Гардкасл.
— Наскільки я знаю, вас не можуть викинути з коледжу за жодним положенням статуту, хіба, якщо не помиляюсь, за «серйозний переступ супроти моралі».
— Ну, так, звісно, але я не про це, а про перевибори наступного семестру — щоб мене, чого доброго, не провалили.
— Ах, он ви про що!
— Словом, я на вас покладаюся. Мусите переконати Кері, щоб викинув собі це з голови.
Фіверстоун промовчав.
— Мусите пояснити йому, що все це просто непорозуміння, — стояв на своєму Марк, хоч і чудово розумів, що так не можна.
— Хіба ви Кері не знаєте? У нього в голові всі коліщатка відразу закрутилися в одному напрямку: знайти вам наступника.
— От ви його й зупините.
— Я?
— Так, ви.
— Чому я?
— До дідька, Фіверстоуне, таж усе це через вас і почалося!
— Знаєте, Стадоку, — сказав Фіверстоун, беручи собі тістечко, — з вами стає складно говорити. Перевибори будуть лише через кілька місяців. Вас можуть вибрати, а можуть, звісно, і не вибрати. Наскільки я розумію, ви оце пробуєте заздалегідь схилити мене на свою користь. І що, питається, я маю вам відповісти? А ось що: ідіть ви під три чорти!
— Ви ж прекрасно знаєте, що з моїм переобранням не виникло б жодних питань, якби ви не шепнули Кері, що я йду з Бректону!
Фіверстоун критично оглядав своє тістечко.
— Втомили ви мене, чесне слово, — зітхнув він. — Якщо ви не можете постояти за себе у коледжі, то до чого тут я? Я вам що, нянька? Заради вашого ж добра я порадив би вам поводитися з усіма трохи привітніше, принаймні, поки ви тут. А то ще, борони Боже, стане ваше життя, як то кажуть, «злиденним, безпросвітним, тупим і нетривалим».
— Нетривалим? — вражено перепитав Марк. — Це що, погроза? Про яке життя ви говорите, у Бректоні чи тут, в HIKE?
— На вашому місці я б не робив між ними особливої різниці, — мовив Фіверстоун.