— В такому разі побачити, що за всім цим стоїть, доволі нелегко.
— Скажу вам відверто, — мовив Деністон, — усе тут залежить від того, чи ви нам повірите, від того, яке враження справили на вас і Дімбли, і Ґрейс, і ми з Камілою, від того, зрештою, яке враження справить на вас наш керівник, коли ви з ним зустрінетесь.
Джейн трохи злагідніла.
— А що саме я маю робити? — запитала вона.
— Насамперед — зустрітися з отим нашим керівником. А тоді… що ж, тоді приєднатися до нас. Звісно, при цьому доведеться зв’язати себе деякими обіцянками. От побачите, він — справжній провідник, наш, так би мовити, глава, і ми всі до одного добровільно погодилися виконувати його накази. Ага, і ще одне… Як поставиться до всього цього Марк? Ви ж знаєте, ми з ним давні друзі…
— Артуре, — втрутилася Каміла, — чи варто зараз про це говорити?
— Все одно рано чи пізно це питання треба з’ясувати, — відповів Деністон.
На кілька секунд запала тиша, а тоді Джейн, спохопившись, перепитала:
— Марк? А до чого тут, властиво, Марк? Поняття не маю, що він на все це сказав би… Подумав би, напевне, що ми геть зсунулися з глузду.
— Але чи він заперечував би? — наполягав Деністон. — Тобто, чи заперечував би проти того, щоб ви до нас приєдналися?
— Коли б він був удома, то, думаю, добряче подивувався б, якби я ні з того ні з сього заявила, що вирішила перебратися до Сент-Ен. Ви ж це маєте на увазі, коли кажете «приєднатися до нас»?
— А хіба Марк не вдома? — здивовано поцікавився Деністон.
— Та ні, він у Белбері, — відповіла Джейн. — Здається, йому пропонують якусь роботу в HIKE. — Вона зраділа, що з’явилася нагода про це повідомити, адже добре розуміла, що до інституту запрошують далеко не кожного. Втім, якщо Деністона вразила ця звістка, то він і взнаки не дав.
— Ну, навряд чи в цьому випадку «приєднатися до нас» означає переїхати до Сент-Ен, тим більше, коли йдеться про заміжню жінку, — мовив він. — Хіба що Марк і собі захоче до нас долучитися.
— Ні, про це не може бути й мови, — сказала Джейн, а сама подумала: «Не знає він Марка…».
— Так чи так, — вів далі Деністон, — зараз не в цьому суть. Питання в тому, чи погодиться він, щоб ви виконували розпорядження нашого керівника, давали обіцянки і таке інше?
— Чи погодиться він? — перепитала Джейн. — Але як, скажіть мені, це його стосується?
— Розумієте, — мовби трохи вагаючись, почав Деністон, — у нашого керівника — або у тих, кому він підпорядковується, — доволі, скажімо так, старомодні погляди на життя… Йому не сподобається, якщо заміжня жінка прийде до нас, не запитавши… е-е… не порадившись зі своїм чоловіком…
— Ви що, хочете сказати, що мені треба спитати в Марка дозволу? — засміялася Джейн, проте сміх у неї вийшов не дуже природним. Роздратування, яке то наростало, то спадало, відколи вона почула, що треба щось обіцяти та коритися якомусь невідомому керівникові, тепер просто її затопило і могло будь-якої миті вихлюпнутися через вінця. То, виходить, їй треба спитати в Марка дозволу… так, наче вона — маленька дівчинка, яку посилають запитати в мами, чи можна їй піти погуляти? Ну, знаєте, це вже занадто! Якусь мить Джейн дивилася на Деністона з неприхованим обуренням. І він, і Марк, і Фішер-Кінґ, і той дурноверхий індійський факір — всі вони тієї хвилини були для неї просто чоловіками, які зверхньо і самовдоволено розпоряджаються жінками, наче ті — малі діти або нерозумна худобина («І тоді король пообіцяв, що віддасть свою доньку за того, хто вб’є дракона.»). Словом, розсердилася Джейн не на жарт.
— Артуре, — озвалася Каміла, — он там щось світиться. Думаєш, це багаття?
— Схоже на те.
— То ходімо трохи прогуляємося, бо я вже змерзла в ноги. Заодно й подивимось на вогонь. Шкода, що в нас немає каштанів…
— Ой, ходімо, ходімо, — підтримала її Джейн.
Виявилося, що надворі тепліше, ніж у машині; там пахло листям, у повітрі висіла волога імла, а з гілля то тут, то там спадали донизу важкі краплі. Велике багаття вже наполовину вигоріло: то була чимала купа листя, над якою з одного боку здіймалися клуби густого диму, а з іншого, де вогонь встиг уже попрацювати на славу, жевріли багряним пломенем глибокі печери та провалля. Деністон із Камілою та Джейн поставали навколо і кілька хвилин просто балакали собі про якісь не надто суттєві речі.