VII. Пендраґон
1
Ще не дійшовши до дверей у стіні, Джейн зустріла Деністона, який провів її до маєтку через головну браму, що виходила на ту ж дорогу трохи далі. Вона відразу заходилася розповідати йому про все, що діялося з нею останнім часом; у його присутності її щоразу охоплювало достоту дивне почуття, знайоме, мабуть, переважній більшості одружених чоловіків і заміжніх жінок: вона була свято переконана, що ніколи не вийшла б за нього заміж — хоч і навряд чи зуміла би пояснити, чому, — проте водночас відчувала, що порозумітися з ним їй набагато легше, ніж із власним чоловіком. Коли вони увійшли до будинку, назустріч їм нагодилася пані Меґз.
— Ой, пані Стадок! — вигукнула вона. — Це ж треба!
— Так, Айві, — мовив Деністон, — пані Стадок принесла нам дуже важливі новини. Здається, справа зрушилася з місця. Ми відразу йдемо до Ґрейс. МакФі десь поблизу?
— Він вже з годину працює в саду, — повідомила пані Меґз. — Доктор Дімбл пішов на роботу, а Каміла на кухні. Покликати її?
— Так, будь ласка. Тільки б пан Бультитюд не виліз…
— Нічого, я його припильную. Зробити вам чаю, пані Стадок? Ви ж просто з потяга…
Через кілька хвилин Джейн знову, як і того дня, коли побувала в цьому домі вперше, сиділа в кімнаті перед панною Айронвуд та Деністоном із Камілою, почуваючись так, наче їй зараз доведеться складати важкий усний іспит. А коли Айві Меґз принесла чай, то не пішла геть, а сіла поруч із екзаменаторами, немов і собі до них долучившись.
— Отже… — мовила Каміла; очі у неї горіли, а ніздрі аж роздувалися — так не терпілося їй чимшвидше про все дізнатися.
Джейн невпевнено роззирнулася навколо.
— Айві нам не завадить, вона тут своя людина, — сказала панна Айронвуд і, трохи помовчавши, повела далі: — У своєму листі від десятого числа ви пишете, що вам приснився чоловік із гострою борідкою, який сидів біля вас у спальні і робив якісь нотатки. Напевне, варто вам сказати, що насправді його там не було; принаймні, наш керівник вважає, що це навряд чи можливо. Та все ж той чоловік таки цікавився вами і розпитував про вас когось іншого; кого саме — невідомо, адже уві сні ви цього, на жаль, не побачили.
— Будьте ласкаві, розкажіть тепер усім те, що розповідали мені по дорозі, — попросив Деністон.
І Джейн розповіла, як їй наснився труп (якщо тільки то був труп) у темному підземеллі, а тоді — як вона зранку зіткнулася на Маркет-стріт із бородатим чоловіком зі свого сну; розповідь ця викликала в усіх неабияке зацікавлення.
— Отакої! — вигукнула Айві Меґз.
— Значить, ми мали рацію стосовно Бреґдонського лісу! — підхопила Каміла.
— Отже, це таки Белбері, — мовив її чоловік. — Але якщо так, то до чого тут Алькасан?
— Даруйте, — озвалася рівним голосом панна Айронвуд, і всі відразу змовкли. — Думаю, не варто все це тут обговорювати. Пані Стадок ще не з нами.
— То що, мені взагалі нічого не можна знати? — спитала Джейн.
— Вибачте, люба, — сказала панна Айронвуд, — але з нашого боку було б не надто розумно просто зараз ділитися з вами всіма подробицями… зрештою, ми й не маємо на це права. Можна поставити вам ще два запитання?
— Будь ласка, — погодилася Джейн, либонь, трішечки сухувато, але насправді зовсім трішечки: у присутності Деністонів їй чомусь хотілося поводитися якнайкраще.
Панна Айронвуд висунула шухляду і заходилася щось там шукати. Всі мовчали, аж доки вона не простягнула Джейн якусь світлину.