— Ви ж добре знаєте, що часу в нас не так уже й багато, а Фрост скаржився, що налагоджувати контакт із її свідомістю щораз важче — ви самі казали. За тою вашою метапсихологією чи як там її, це означає, що вона підпадає під вплив ворога, чи не так? Це ж ваші слова! Що буде, якщо ви втратите зв’язок із її свідомістю до того, як я, гм, налагоджу зв’язок з її тілом? Ви про це подумали?
— Ясна річ, — озвався Візер, — я завжди готовий вислухати ваші думки… чесно скажу вам, думки доволі цікаві… іноді вони й справді стають нам у великій пригоді. Але цього разу ви торкнулися речей, які… е-е… не зовсім входять до вашої компетенції, бо ваш професійний, скажімо, досвід має дещо іншу природу… На цій стадії арешт було цілковито виключено. Боюсь, тепер наш глава може дійти висновку, що ви, панно Гардкасл, зловжили своєю владою, вийшли за межі наданих вам повноважень… Я не кажу, що повністю поділяю цю думку, але мусимо погодитися, що будь-які несанкціоновані дії…
— Ой, Візере, припиніть, прошу вас! — сказала Фея, сідаючи на край столу. — Я вам не Стіл і не Стоун — всі ці байки можете їм правити, а я знаю надто багато, щоб на таке купитися. Так що розводитися тут про гнучкість не варто — не марнуйте час. Дівчисько саме прийшло просто нам до рук, і якби я не скористалася нагодою, ви тепер закидали б мені відсутність ініціативи. І не треба мене лякати: всі ми тут в одній упряжці, і якщо інститут накриється, то непереливки буде всім. Хотіла б я побачити, як би ви давали собі раду з усім цим без мене… Кінець кінцем, потрібне нам те дівчисько чи не потрібне? Ми все одно мусимо прибрати її до рук.
— Але ж не у такий спосіб! — обурився Візер. — Якщо ви помітили, то ми завжди намагалися уникати насилля. Зрештою, якби можна було забезпечити… е-е… добровільну співпрацю з боку пані Стадок, просто її заарештувавши, то навряд чи ми довго терпіли б тут присутність її чоловіка. Навіть якщо припустити — звісно, суто гіпотетично, — що за обставин, які наразі склалися, цей арешт можна було б вважати до певної міри виправданим, то ваші подальші дії, на превеликий жаль, не витримують жодної критики.
— Ну звідки ж мені було знати, що та клята машина візьме і зламається?
— Боюсь, що глава не вважатиме інцидент із автомобілем єдиним промахом з вашого боку, — сказав Візер. — Оскільки особа, про яку йде мова, виявила бодай і найслабший, та все ж опір, навряд чи був сенс сподіватися, що застосовані вами методи принесуть успіх. Ви добре знаєте, що я завжди й усюди виступаю за цілковиту гуманність, та це аж ніяк не означає, що я проти… е-е… скажімо, надійніших заходів — звісно, тільки тоді, коли цього вимагають обставини. Застосовувати помірний біль, який легко витримати, — це, як на мене, абсолютно неправильно. Справжня доброта до в’язня полягає зовсім не в цьому. Ті наукові і, можна сміливо стверджувати, вельми цивілізовані засоби для примусового отримання інформації, що їх ми надали у ваше розпорядження, могли б виявитися у нашому випадку дуже корисними. Панно Гардкасл, ми з вами розмовляємо зараз неофіційно, і я, певна річ, у жодному разі не дозволю собі висловлювати якісь припущення стосовно того, як відреагує на ваші дії глава… але я зрадив би своїм переконанням, якби не нагадав вам, що це вже не вперше до мене доходять чутки про вашу схильність до… е-е… надмірної емоційності під час виконання певних завдань… е-е… карального характеру, що значною мірою відволікає вас від ваших безпосередніх обов’язків.
— А ви спробуйте знайти для цієї роботи когось іншого, — похмуро буркнула Фея у відповідь.
Заступник директора глянув на годинник.
— Послухайте, — сказала Фея, — навіщо мені йти до глави саме зараз? Я цілісіньку ніч не склепила очей. Мені б зараз прийняти ванну та перекусити…
— Шлях обов’язку, панно Гардкасл, легким не буває, — прорік Візер. — Сподіваюсь, ви не забули, що пунктуальність у нас тут аж ніяк не на останньому місці.
Фея підвелася і потерла собі долонями обличчя.
— Ну, гаразд, — мовила вона. — Але спочатку мені треба випити. Заступник директора благально розвів руками.
— Ні, Візере, я мушу.
— А ви не боїтеся, що він… е-е… відчує запах? — запитав Візер.
— Інакше я просто нікуди не піду, — твердо сказала Фея, і тоді старий неохоче почовгав до буфету і налив їй трохи віскі. Потому обидвоє вийшли з кабінету і попрямували довгими коридорами та переходами до протилежного крила будинку, де, властиво, й розташовувалася колись станція переливання крові. Ще не розвиднілося, і панна Гардкасл присвічувала дорогу ліхтариком; слабкий промінь спочатку вихоплював із темряви килими і картини, а далі — вистелену лінолеумом підлогу і голі, фарбовані стіни. Довелося відімкнути спершу одні двері, потому — другі; Фея ще не зняла своїх чобіт, тож її кроки гучно відлунювали навколо, натомість Візер був у м’яких домашніх капцях і рухався зовсім безшумно. Врешті-решт вони сягнули місця, де було увімкнено освітлення і пахло тваринами та якимись хімічними речовинами, й зупинилися перед дверима, що відчинилися після того, як старий сказав кілька слів у переговорну трубку. Зсередини назустріч їм ступив Філострато у білому халаті: