Візер поводився надзвичайно люб’язно; наприкінці розмови він відвів Марка вбік і почав батьківським тоном розводитися про те, яке важливе завдання на того покладене, а тоді поцікавився, як почувається Маркова дружина, бо сподівався, що чутки про те, буцім вона страждає від… е-е… нервового розладу, не відповідають істині.
«Як, біс його бери, він про це довідався?» — думав Марк, а Візер тим часом продовжував:
— Знаєте, мені тут спало на думку, що зважаючи на те, яку відповідальну роботу ви тепер виконуєте, не маючи відтак змоги перебувати вдома стільки, скільки потрібно за таких обставин, ми могли б… зауважте, я говорю зараз цілком неформально… словом, ми всі були б раді вітати вашу дружину тут, у нас.
Досі Марк і не підозрював, що де-де, а в Белбері йому хочеться бачити Джейн найменше. Багато чого вона тут просто не зрозуміла б: і чому він стільки п’є — це поступово входило у звичку, — і… ох, та всього, геть усього, що діялося в Белбері з ранку до ночі. До честі Джейн (та й самого Марка теж), він навіть уявити собі не міг, щоб вона почула бодай одну з тих сотень довших і коротших розмов, з яких великою мірою і складалося життя в інституті. За її присутності навіть сміх, що вряди-годи лунав у колі «обраних», зробився би якимсь примарним і зовсім пустопорожнім; те, що зараз видавалося простим і розважливим підходом до дійсності, його дружина однозначно розцінила б як лицемірство, обмовляння і підлабузнювання, а за нею до такої думки неодмінно схилився б і сам Марк. Словом, присутність Джейн у Белбері перетворила б усе середовище HIKE на достоту жалюгідний обшар, вмить викрила б непристойність і підлість, які були тут цілком звичним явищем. Марка ледь не занудило від самої думки про те, що довелося б, мабуть, учити Джейн підмазуватися до Візера чи підігрувати Феї. Він багатослівно подякував, так нічого конкретно і не відповівши, а тоді вибачився і постарався чимшвидше забратися геть.
Коли під вечір Марк зійшов униз випити чаю, Фея підійшла до нього, оперлася на спинку крісла і сказала йому на вухо:
— Цього разу ти таки догрався, Стадоку!
— А що таке? — здивувався Марк.
— От і мені цікаво, що з тобою таке, Стадоку. Ти що, постановив собі навмисне дратувати Візера? Тоді мусиш добре усвідомити, що це гра дуже небезпечна.
— Та про що ви?
— Ми всі тут заради тебе зі шкури пнемося, щоб задобрити старого, сьогодні зранку вже думаємо: ну, все, вдалося. Він уже збирався зарахувати тебе у штат, на те місце, про яке йшлося з самого початку, і без усіляких випробувальних термінів. Словом, усе гладесенько-рівнесенько, аж тут на тобі: п’ять хвилин поговорили — і кінець, роби що хочеш. Знаєш, я вже починаю думати, що тобі просто якоїсь клепки в голові бракує.
— Але що йому цього разу не сподобалося?
— Ну, це вже тобі має бути видніше! Він щось говорив про твою дружину, про те, що ти міг би запросити її сюди?
— Говорив. То й що?
— А ти йому що відповів?
— Сказав, щоб він цим не переймався… подякував, ясна річ, і все таке.
Фея присвиснула.
— Невже ти не бачиш, золотце, — мовила вона, легенько постукавши його по голові кісточками пальців, — що це було найгірше з усього, що ти міг придумати? Він же пішов задля тебе на неймовірну поступку, тут ще ніколи нікому такого не пропонували. А ти взяв і відмахнувся від нього. Тепер старий ходить і знай бубонить собі під ніс, що йому не довіряють, що він почувається «ображеним» — а це означає, що дуже скоро «ображеним» буде почуватися ще хтось! Словом, він вважає твою відмову свідченням того, що насправді ти тут не прижився.
— Але ж це повна дурня! Тобто…
— Слухай, ну чому ти не сказав йому, що привезеш дружину?
— Мені здається, це моя справа.
— Ти що, не хочеш, щоб вона до тебе приїхала? Щось ти не надто добре ставишся до своєї дружиноньки, Стадоку… А мені казали, що вона дуже навіть гарненька.
Цієї миті трохи віддалік забовваніла постать Візера, який повільним кроком прямував у їхньому напрямку, тож розмову довелося припинити.
За обідом Марк опинився поруч із Філострато. Інших членів «обраного» гурту поблизу не було видно, а італієць був у доброму гуморі і рот у нього не закривався. Щойно він наказав зрізати кілька гарних буків, що росли на території маєтку.