— Та про що це ви, чорт забирай?! — від напруги у Марка зірвався голос, і він зумів видобути з себе лише якийсь химерний хрипкий окрик.
— Наш колега має рацію, — підтримав Стрейка Філострато. — Глава — перший із породи нових людей, адже йому першому вдалося вийти за межі тваринного життя. З погляду природи він мертвий; якби природі дали вступити у свої права, його мозок уже давно гнив би в могилі. Але не мине й години, як ви постанете перед ним, і, між нами кажучи, скоритеся йому, не вагаючись.
— Але хто ж це такий? — вражено запитав Марк.
— Франсуа Алькасан, — відповів Філострато.
— Той, якого стратили? — приголомшено прошепотів Марк. Обидва його співрозмовники ствердно кивнули. Їхні обличчя біліли зовсім поруч; у тому примарному світлі складалося враження, наче просто у повітрі біля нього висять дві нерухомі маски.
— Вам страшно? — озвався Філострато. — Нічого, ви цей страх подолаєте. Ми пропонуємо вам стати одним із нас. Справді, якби ви до нас не належали, якби були лишень одним із усіх тих покидьків, то мали б усі підстави боятися. Це початок нової, всеосяжної влади. Він — безсмертний, отже, ми взяли гору над часом. До речі, простір ми теж подолали: один із членів нашого товариства вже побував у космосі. Правда, його зрадили і вбили, а записи, які він залишив, надто недоладні, нам ще не вдалося в них розібратися і відбудувати космічний корабель. Та на все свій час.
— Чоловік безсмертний і всюдисущий зійде на престол усесвіту, — прорік Стрейк. — Саме про це йдеться в усіх пророцтвах.
— Спочатку, звісно, владу буде зосереджено в руках невеликої групи людей, — зауважив італієць. — В руках у тих, кого буде обрано для вічного життя.
— А потім нею поділяться з усіма? — спитав Марк.
— Ні, — заперечив Філострато, — потім вона перейде до когось одного. Послухайте, друже мій, ви ж не дурень, правда? Всі ці балачки про владу людини над природою — маю на увазі, людини абстрактної, — то пожива для різних покидьків, не більше. Ви знаєте так само, як і я, що влада людини над природою означає насправді владу одних людей над іншими за допомогою природи. Людина з великої літери — то просто абстракція. Такої людини не існує, натомість є люди. Тож всемогутньою стане не Людина, а людина, якась одна конкретна людина. Алькасан, наш теперішній глава — це тільки, якщо дозволите, перший начерк. На завершальній стадії, коли все буде доведено до досконалості, на його місці може опинитися і хтось інший. Можливо, то будете ви, можливо — я.
— Гряде цар, — підхопив Стрейк, — який вершитиме справедливість на землі і право на небі. Ви, ясна річ, вважали все це просто міфами. Через усі ті байки, що їх нагромаджено довкола поняття «Син Чоловічий», ви думали, що насправді неможливо, аби якесь одне дитя людського роду здобуло повну, абсолютно безмежну владу над цілим усесвітом. Та ви помилялися — це таки можливо.
— Не розумію, нічого не розумію, — бурмотів Марк.
— Нічого складного тут немає, — мовив Філострато. — Ми знайшли спосіб підтримувати життя в мертвих. Алькасан був дуже розумною людиною, а тепер, здобувши вічне життя, він день у день стає ще розумнішим. Згодом ми створимо для нього кращі умови — тепер, мушу визнати, його існування навряд чи надто комфортне. Пізніше робитимемо це існування для одних приємним, для інших — не дуже. Адже життя у мертвих можна підтримувати незалежно від того, подобається їм це чи ні. Той, хто стане врешті-решт володарем усесвіту, зможе дарувати таке життя кожному, кому забажає. Відмовитися від цього дарунка не вдасться нікому.
— Бачите, — докинув Стрейк, — те, чому навчала вас у дитинстві мати, виявляється, суща правда. Бог даруватиме одним вічне блаженство, іншим — вічні муки.
— Бог? — перепитав Марк. — А Він тут до чого? Я в Бога не вірю.
— Але ж послухайте, друже мій, — сказав Філострато, — хіба з того, що Бога не було в минулому, випливає, що його не буде і в майбутньому?
— Невже ви не розумієте, що вам пропонують долучитися до створення всемогутнього Господа, який владарюватиме над цілим усесвітом?! — вигукнув Стрейк. — Це ж укриє вас невимовною славою! Тут, у цьому домі, ви на власні очі побачите перший ескіз, перший начерк істинного Бога. Людина — або її творіння — зійде кінець кінцем на престол усесвіту і правитиме довіку.