Він був уже поза межами маєтку; перейшов через дорогу, ступив під дерева і раптом зупинився як укопаний. Ні, це неможливо… такого просто не може бути… Попереду, трохи віддалік на стежці, з’явилася раптом довготелеса, трохи сутула постать, що неквапним кроком рухалася йому назустріч, мугикаючи собі під ніс якусь простеньку мелодійку. І тієї ж миті Марк відчув, як розвіюється, зникає без сліду вся його рішучість і відвага; на щось більше її не вистачило.
Він розвернувся, трохи постояв — такого болю його душа, либонь, не знала ще ніколи, — а тоді повільно, знемагаючи від страшенної втоми, яка зненацька каменем лягла йому на плечі (ноги, здавалося, ось-ось просто відмовлять), поплентався назад до Белбері.
3
На першому поверсі у сент-енському маєтку МакФі мав невелику кімнатку, яку називав кабінетом; жінки могли заходити туди тільки з його дозволу Саме до цього кабінету він і привів Джейн пізнім пополуднем, аби «коротко й об’єктивно окреслити становище».
— Насамперед хочу сказати, — почав МакФі, — що я знаю нашого господаря вже безліч років; більшу половину свого життя він був філологом. Я не надто прихильно ставлюся до того, що філологію дехто зараховує до точних наук… але наразі не про це мова, я згадав зазначений факт тільки для того, аби засвідчити, що він, безумовно, дуже розумний. У нас тут не зовсім звичайна розмова, і, щоб не випереджати події, я не хотів би зараз наголошувати на тому, що він завжди відзначався вельми розвинутою уявою. Колись його знали під іменем Ренсом.
— Заждіть, це часом не він написав «Діалект і семантику»? — запитала Джейн.
— Еге ж, еге ж, власне він, — відповів МакФі. — Так от, приблизно шість років тому — всі дати в мене занотовані у блокноті, але зараз це не має особливого значення, — Ренсом зник уперше, і десь дев’ять місяців про нього ніхто нічого не чув — словом, ні слуху, ні духу. Я став уже було думати, що він, мабуть, втопився, купаючись десь у морі чи в річці, аж раптом одного чудового дня він об’явився у себе в Кембриджі, проте тут-таки серйозно занедужав і потрапив до лікарні, де й провів цілих три місяці. Про те, де його носило стільки часу, він розповів тільки кільком найближчим друзям.
— І де ж він був? — зацікавлено спитала Джейн.
— Він сказав, — наголосив на другому слові МакФі, витягаючи із кишені свою табакерку, — що був на Марсі.
— Ви… ви маєте на увазі, він сказав це, коли хворів? Він марив? — вражено перепитала Джейн.
— Та ні. Він і зараз так каже. Думайте, що хочете… але це його слова.
— Я йому вірю, — рішуче мовила Джейн.
МакФі страшенно зосереджено, наче то була справа надзвичайної ваги, добув із табакерки пучку тютюну, а тоді повів далі:
— Я переповідаю вам самі лишень факти, нічого більше. Отже, він розповів нам, що його викрали і вивезли на Марс професор Вестон із таким собі Дивайном — тепер відомим як лорд Фіверстоун. Там, тобто, як ви розумієте, на Марсі, доктор Ренсом утік від викрадачів і якийсь час блукав сам-один.
— Там же немає життя, правда?
— В цьому питанні ми можемо покладатися виключно на слова нашого господаря — інших свідчень у нас немає. Ви, безперечно, розумієте, пані Стадок, що навіть тут, на Землі, зі свідомістю людини, яка довго перебуває у цілковитій самотності, наприклад, мандрівника-одинака чи якогось дослідника, можуть відбуватися доволі дивні речі. Я чув, що в такому стані можна взагалі геть забути, хто ти і що ти.
— Думаєте, йому могло примаритися те, чого насправді не існує?
— Я нічого не думаю, — сказав МакФі, — я просто переповідаю те, що чув, — і не більше. Отже, доктор Ренсом розповідає, що там у згоді між собою живуть найрізноманітніші створіння; можливо, саме тому він і перетворив свій дім на такий-ото звіринець… ну, але зараз не про це мова. Так от, ще наш господар каже, що зустрів там зокрема вельми, гм, незвичайних істот, які зараз нас із вами найбільше й цікавлять. Він називає їх елділами.
— Це якісь такі тварини?
— Пані Стадок, ви пробували коли-небудь підібрати точне визначення слова «тварина»?
— Та ні, не пригадую… Тобто, я хотіла спитати, вони, ті істоти… вони розумні? Вміють говорити?
— Еге ж, уміють. Вони й справді, як ви кажете, розумні, хоч це слово можна трактувати по-різному…
— Отже, це і є марсіяни, так?
— Якщо вірити нашому господарю, то якраз марсіянами вони і не є. Часом вони перебувають на Марсі, проте назагал живуть у відкритому космосі.