В аеропорт прибули трьома автомобілями якраз на посадку. Без черги пройшли паспортний контроль і митницю, ніхто нічого не питав і не перевіряв. Ганна, у шикарному білому брючному костюмі, з немислимою зачіскою, нахилившись, поцілувала чоловіка в щучі губи і, не озираючись, вирушила в черево «боїнга». Шеф потиснув обом руки.
– Подзвони відразу, Олександре, – мовив, – і контролюй все до кінця. Удачі вам!
Стюарди розвозили обід. Ганна замовила пляшку «Абсолюту». За трапезою продовжували мляво, по інерції, обговорювати рідну політичну тусовку, нікого не оправдовуючи. В аеропорту Сашко призупинив однокласника:
– Не поспішай. Бачиш високого блондина в жовтих черевиках?
– Бачу.
– Щойно він візьме багаж, підійдеш до нього і зробиш те, що він скаже. Нічого складного. Спокійно, розкутіше, усміхайся. Але… Озирайся.
Модест зрозумів, що все заздалегідь сплановано, потрібно виконувати і не задавати зайвих питань. Сашко з Ганною вийшли. Блондин одержав багаж, акуратно відставив кілька різного розміру коробок, озирнувся. Модест підійшов, став у двох метрах від багажу в полі зору блондина. Не дивлячись на нього, той мовив:
– Догляньте, будь ласка, за моїм багажем, мені треба відлучитися.
На коробках різними мовами було написано «Дипломатичний вантаж». Дві найбільші мали розміри ікон, придбаних тихим осіннім вечором у маленькому далекому селі… «Це дійсно відрядження. Супровід вантажу».
– Ось ці, – Сашко прийшов із носіями. – Все нормально! – це вже до Модеста: – Он у ті двері вийдеш, там у машині Ганна, зустрінемося завтра в готелі.
Спека. Добре, що прилетіли пізно ввечері. У відкритій машині з Ганною. Небо, пальми, море. Це було все, що запам’яталося Модесту. Ніч з Ганною не була незвичайною. Та й ночі не було, бо обоє втомилися. Ганна просто виконувала заплановану програму. Повела Окуня у свій номер, віддалася – як зґвалтувала, і відправила.
Жабов з’явився перед обідом. Задоволений – світиться Повіз усіх у рибний ресторанчик біля моря.
– До вечора вільний, – прошепотів Модестові. – Мені з Ганною поговорити треба. Зустрінемося в готелі. Візьмеш звідси таксі.
З Ганною попрощалися там же, в готелі. Зворотний переліт видався довгим і нудним. Обидва спали.
В аеропорту не затрималися.
– З шефом зустрічатися будеш?
– Ми вже про все по телефону переговорили, та й немає його в місті. Хотів запропонувати тобі зараз виїхати, мені треба швидше повернутися, – заклопотано сказав Сашко.
– Мені теж, – засяяв Модест.
Сашко покрутив пальцем біля скроні.
– Домчу до світанку, Ромео! До речі, твій гонорар, – зважив на руці важкий шкіряний гаманець. – Шеф не скривдив.
Перше ж таксі у пустельному досвітньому місті виявилося знайомою «Волгою». Водій усміхнувся:
– Маршрут не змінився?
– «Каждый выбирает для себя женщину, религию, дорогу…» – продекламував Окунь. – Пригости сигаретою.
Курив одну в рік, а тут закортіло…
Двері були не замкнені! Тихенько… Мила… Розкидала руки… По-дитячому сопе…
– Де ж ти був?… Я чекала тебе цілу вічність… Холодний… Йди, зігрію… Господи, як же я тебе люблю!..
– Якого біса ми їдемо на цю звіроферму? – обурювався Болік, ледь гальмуючи на поворотах. – Ну, домовився Саня з Бергамотом, ну, заштопали дірку, чого ще до цього Бергамота на поклон їхати?!
Поруч із Боліком сидів Пастух. Зо два роки він випасав, тобто контролював на трасі проституток. Прізвисько з того часу до нього і прилипло. На задньому сидінні зручно розмістив свою улюблену гепу Льолік. Ворота відчинилися, щойно вони під’їхали до звіроферми, дзенькнула мобілка.
– Під’їжджаємо до жовтого двоповерхового будинку, – оголосив вказівку шефа Льолік.
– Шанують, мля, ні зупинок, ні перевірок, – зауважив Пастух.
Коли вибралися з машини, Льолік скомандував:
– На другий поверх у більярдну.
На величезному адміральському більярдному столі ліниво ганяв кулі Сашко Жабов.
– Пастух, бери кий, – вибрав собі партнера шеф. – А ви, пацани, сідайте. Там, у холодильнику, пиво, сік.
– Ми шо, тут зал орендували? – вивалив очі Болік.
– Нас запросили в гості. Якщо нам тут сподобається, можемо приїздити хоч щодня.
– Нічого, – відкриваючи пиво, оцінив Болік, – навіть дуже нічого.
– А де ж господарі? – виставляючи кулі, запитав Пастух.
– Зараз будуть. Для початку ми між собою дещо перетремо… – Жабов різким ударом розбив піраміду і поклав кий на стіл. – Я відправляю Модьку і Лану в село, вони будуть там у лісах дещо шукати, ви утрьох поїдете слідом…