Слав відчув чиюсь присутність, чужий дух… Дух ворога. Усвідомив, що меч не допоможе, а стріла не встигне лягти на тятиву лука. Він був один, без своїх воїнів, він завжди приходив до озера коханої один, і вона завжди була тут… Ворог теж був один, але він чекав, він був готовий. Наконечник стріли тремтів, готуючись увійти в живу плоть. Молодший син вождя хазів стояв у тіні дерев на протилежному березі. Там, де Слав любив Ясмин, дочку вождя хазів, його сестру, там, де завжди зустрічалися Слав і Ясмин. Вождь роздивився темну фігуру ворога і лише твердо стиснув руків’я широкого бойового ножа.
– Ти помреш, русичу! Я хочу, щоб ти почув це, я хочу, щоб ти знав, що я уб’ю тебе. Я! Найдужчий із чоловіків, який стане вождем хазів. Я відберу в тебе золотий браслет, родовий оберіг, він має бути у хазів. Я уб’ю тебе! А моя сестра, твоя коханка, залишиться жити і життя її буде мукою. Коли я стану вождем, кожен воїн племені хазів буде спати з нею, коли захоче. Як остання сука, вона буде доступна всім, кожному…
– Вона не сука, вона – вовчиця!
– Мовчи, русичу! Ми, хази, – степові Вовки, ми чуємо нутром, коли серед нас з’являється псина, і тоді ми перегризаємо горлянку. Ми завжди перемагали племена русичів, але моя сестра віддала тобі оберіг племені хазів, і ви стали сильнішими. Я відберу в тебе золотий браслет. Помри ж!
Ні, ніколи син вождя хазів не був вовком. Не почув він запах, який Слав розрізнив би серед тисячі інших. Трохи раніше випущеної стріли злетіло в повітря сіре гостровухе тіло.
Слав чув усі звуки. Подих ворога, біг і хрип сірого звіра музику тятиви, посвист стріли, стрибок… Чув, як стріла входить в тіло коханої…
Коли Славу, який уже був військовим вождем племені прийшов час оженитися, Ясмин перед самісіньким весіллям у ніч при повному місяці мовила до свого коханого: «Я хочу щоб ти був моїм… А ти цього хочеш?…» – «Хочу…» – «Візьми мій браслет… Уночі, коли тільки того забажаєш, зможеш перекинутися вовком… А я завжди чекатиму тебе біля нашого озера…» Ніхто не міг дорікнути Славові, що він живе з чужинкою, бо ніхто ніколи їх не бачив. Тільки молодший син вождя хазів одного разу в кривавій сутичці побачив на руці Слава браслет і про все здогадався…
Широкий бойовий ніж лише один раз крутнувся в повітрі, перед тим як увіткнувся в шию ворога, і відсік його голову від тулуба…
Слав не міг опустити очі і подивитися на тіло, що лежало біля ніг. Не усвідомлюючи, що робить, він зняв золотий браслет і випустив з рук. Браслет увійшов у камінь…
Проспали! Модест планував вийти в Холодний Яр до вранішньої зорі, а прокинулися о восьмій. Куди тепер поспішати? Лана приготувала сніданок, зібрали рюкзак.
– Все одно за день встигнемо. Немає бажання залишатися там на ніч, – міркував Окунь.
– Встигнемо? – зазирнула в очі Лана.
– Поквапимося, – встигнемо.
Йшли увесь час лісом, Модест у карту не заглядав, пам’ятав ці місця з дитинства. Карту Жабов малював для шефа. Спустилися в Самійлів Яр, пройшли перелісок і знову заглибилися в ліс.
– Перейдемо урочище Тарапатчина і потім прямо.
Перед Холодним Яром зробили привал, випили чаю, Лана закурила.
– Ти в курсі цих подій з мером?
Лана уважно подивилася на Модеста.
– Саня знову зустрічався з Бергамотом.
– Виходить, я не помилилася… От чому мене перестали відстежувати…
– Ти думаєш?
– Я думаю, що Сашко домовився з Бергамотом. А ще я знаю, що Бергамот ніколи й нікому не прощає образ. Про що б вони не домовилися, нам треба бути насторожі.
– Щось ти дуже серйозна, стурбована, я б сказав.
– Модю, люди грають в ігри, наприклад, в шахи, але фігурами в цих іграх виступають інші люди. Часом фігури вбиває суперник, а іноді фігури жертвують…
– Цікаві речі ти говориш…
– Слухай, а навіщо твій однокласник до тебе бригаду приставив? Ти що, сам не знайдеш браслет? Тим більше ми удвох.
– Не знаю, не думав.
– А ти подумай. Він або хоче тебе контролювати… Хоча навіщо? Ти ж йому віриш і не обдуриш.
– Вірю…
– Або йому потрібно тебе позбутися, щойно ти цей браслет віднайдеш… Скоріше, друге. Те, що він хоче позбутися мене, – тепер я знаю точно… Він спеціально зібрав нас разом знаючи тебе, він грав, коли не відпускав мене з тобою. От!
– Не зрозумів…
– Я майже все знаю про справу мера і ще дещо, чого знати мені не потрібно.
– ?…
– Справа мера на совісті шефа і Сашка, конкретно займався цим Бергамот і його бригада.
– А ти тут до чого?