– Уже домовилися.
Модест дістав гроші, Душман відсторонив його руку.
У барі Модест не вирізнявся серед більшості відвідувачів Джинси, куртки, кросівки. Лише деякі в костюмах і при краватках. З ними ж і дами у відповідному вбранні, у сукнях, спідницях, блузах. Місце знайшлося лише біля барної стійки.
– Коньяк, лимон, попільницю, – продекламував монотонно, дивлячись в очі бармену.
Душман не квапився. Дочекався переслідувачів. Синя «ауді» припаркувалась у тридцяти метрах, пасажир зайшов у бар за кілька хвилин після Модеста.
«Так, відірватися, поміняти машину, зібрати хлопців сюди».
Виїхав на центральну, «ауді» – слідом. На червоне світло різко пішов праворуч прямо перед автобусом, на площі Профспілок звернув у прохідний двір. У парк не поїхав, одразу в гаражі вигнав «жигуль», «Волгу» сховав і миттю – на Балку. Вітьок був удома, зрозумів без довгих розмов, Сергія підняли в пивбарі, навіть не встиг розговітися. Олега висмикнули з тренування.
– Пацани, у «Трьох сімках» один дружбан. Нормальний мужик. Неполадки в нього з Бергамотовими…
– Вони ж безбашенні! І менти за них мажуть. Чого ж він у кубло поліз?!
– Тому вас і зібрав.
– А що, – Сергій розправив плечі, – давно руки чешуться.
– З розумом треба, Серього. Пацану допомогти і самим не вляпатися.
– Що тріпатися? Поїхали в бар.
Машину поставили на сусідній вулиці. Вітьок залишився за кермом, Олег і Сергій пішли в пивнушку навпроти бару, Душман – курити у двір до службового входу.
* * * Модест пив коньяк маленькими ковтками, часточки лимона з’їдав разом зі шкуринкою. У залі знайомих не було. Підсіла місцева «дівчинка», довгонога фарбована блондинка.
– Пригостиш?
– Не пригощу.
– Порожній?
– Ага.
Розчаровано відійшла.
Відчув уважний неприємний погляд. У кінці залу за столиком, на якому стояла табличка «Адміністратор», сиділи три схожих один на одного хлопці. Вони з’явилися недавно. Двоє розмовляли, схилившись над столом, третій, з акуратною борідкою, не відводив очей. Не усміхнувшись, кивнув, запрошуючи підійти, Модест кивнув у відповідь і поклав долоню на вільний стілець. Бородань щось сказав товаришам і направився до стійки бару. Сідати не збирався.
– Ви когось чекаєте?
– А чому вас це зацікавило?
– Ви – новачок… Я щовечора тут. Може, допомогти?
– Просто я ходжу в інші місця, – міркував, як бути далі, Окунь.
– Проїхали… Чому тебе так цікавить господар заправки? – різко перейшов на «ти» бородань, причому голос і погляд змінилися.
«Один із господарів території, – визначив Модест. – Відмовлятися немає рації, поки не розпитають, не визначаться – не випустять…»
– Познайомитися хочу.
– Ходімо, познайомлю!
Така пропозиція була несподіваною, вибору не було, треба було погоджуватися.
– Розрахуєшся потім, – бородань, не озираючись, увійшов у нішу за стійкою.
Модест пішов слідом, озирнувся, у залі, здавалося, ніхто не звернув на них ніякої уваги. Хлопці за столиком адміністратора продовжували бесіду.
Ніша виявилася довгим коридором з однаковими дверима справа і зліва. Бородань повернув ручку дверей справа, підморгнув, Модест був весь увага. Ступивши крок за поріг, він відчув небезпеку, але не припускав, що удар нанесуть зверху Усмішка бороданя супроводила Модеста в безпам’ятство…
Почувши скрип дверей, Душман відскочив за дерево. Двоє витягли через поріг його постійного пасажира. Голова звисає, руки за спиною в наручниках. Ще двоє метнулися в глибину двору, підігнали джип. Широкоплечий бородань постояв на порозі, поки машина не виїхала, стрельнув недопалком у темряву і з мерзенним скрипом зачинив двері.
Душман почекав ще кілька секунд, тінню метнувся через вулицю. Збив з ніг у дверях бару тепленького прапорщика, закричав:
– Сергій! Олег! Швидко!
Упав за кермо. Хлопці на ходу зачиняли дверцята.
– Куди?… Джип?…
– На перехресті ліворуч!..
Відкіля взялися даїшники в таку пору?! Сперечатися не було сенсу, їхав на червоний. Документи… Запитання… Сотня! Чорт!.. Джипа на центральній вулиці не було. Промчалися майже до околиці, проїхали назад, вдивлялися в бокові… Зась! Їздили містом до третьої ночі. Глухо!
Втомлені, злі сиділи в однокімнатній квартирі Олега. Не дивились один на одного, пили чай і мовчали. Начебто не свій, не знайомий навіть, а перейнялися. Хоча, чому начебто? Душман сказав, виходить, свій. Що робити? Як шукати? Де?
– Спимо. Вдень шукаємо джип. Увечері, якщо не знайдемо, беремо кого-небудь із бару. Такого, щоб підказав. Далі – по ситуації.