Жабов з Бергамотом місце зустрічі не змінювали – той же ресторан, той же столик.
– Твій бугай у мене, ти обіцяв, що віддаси, – не дав навіть сісти Жабову Бергамот.
Той змінився на обличчі, кинув на стіл запальничку.
– Ти що?! Він ще не зробив одну роботу! Ти його із села висмикнув?
– Навіщо із села? Він по моїх заправках нишпорив, мене шукав.
– Що? Дідько! От недоумок! Ти… твої хоч про мене йому…
– Не бійся, поки його не чіпали, говорити з ним буду я сам. Він у мене, сука…
– Почекай. Ти його відпустиш, – повільно, дивлячись в очі співрозмовнику, проговорив Жабов. – На тиждень. Він повинен дістати для мене одну штукенцію, а потім роби з ним, що хочеш.
– Потім він ходулі в руки… Або заляже…
– І твої, і мої люди в селі, дівка його там, нікуди він не дінеться, буде на очах, під контролем… Ти ж мені все порушиш! Я ж не сам це придумав, це все потрібно людині, яка платить нам гроші!
– Не хочеться мені його відпускати!
– Давай так. Тут є одна справа, по тарифу, як завжди. Я тобі десять відсотків згори дам, тільки відпусти мого на тиждень.
Сашкові було не до торгу.
– Спочатку розкажи, що за справа.
– Потрібно прибрати одну людину, – назвав прізвище. – І зробити це швидко. Весь фарш в камері схову, – поклав на стіл ключ.
– Там же? – запитав Бергамот.
Фінансова сторона справи його влаштовувала. Жабов за такі справи платив як треба ще з тих часів, коли усував конкурентів по бізнесу. А цього сільського бугая він відпустить. Куди той дінеться? Так навіть цікавіше: впіймав, відпустив, знову впіймав… Як кішка з мишкою.
– Добре. Бабки наступного дня після аварії. А твого мужика сьогодні викинуть за містом… Трохи помнуть…
– Краще завтра до вечора. Нехай твої пацани при ньому кажуть, що я мудак, що з тобою посварився і таке інше…
– Ну ти даєш!
– Так треба. Нехай помнуть, тільки не перестарайтеся, він для справи живий потрібен, і щоб ходити міг.
– Нема базару.
Бергамот по дорозі до машини пояснив своїм людям задачу.
– Приліпите, виходить, усе це діло міцненько, щоб не відвалилося, а пультик відразу ж мені. Усвідомили? Ну, з Богом!..
А покликав Бергамота на зустріч Толя Рученко, друг-однокласник. Нині Толя був помічником губернатора. Скільки справ вони прокрутили! Знав би хто! Працюючи з Толиком, Бергамот зрозумів, що вибори не струмочок, а ріка грошей. Усю брудну роботу виконували пацани Бергамота за копійки, а Бергамот одержував пристойні суми в умовних одиницях і, що головне, «кришу».
Толю Рученка викликав уранці губернатор, віддав стос паперів і кинув на стіл ключі від автомобіля.
– Там, на стоянці, «вольво», прилаштуй кому-небудь акуратно. Тільки потрібній людині… Такому, щоб ні-ні…
Толя думав не довго. Бергамоту заборгували після виборів мера в одному містечку, машина буде не тільки розрахунком, а ще й авансом. А грошики, призначені Бергамоту, можна прикарманити.
Зустрілися в барі на заправці.
– Роботи поки немає, – сказав Толя, – розрахуватися хочу. Забереш «вольво» на стоянці біля Білого дому, це навіть більше, ніж ми тобі винні. У залік майбутніх спільних заходів, – розсміявся, допив каву. – Тільки пізніше, коли стемніє… Мене заправиш?
– А то!
– Чалий, чуєш, після десятої забереш біля Білого дому «вольво», – кинув водієві Бергамот, сідаючи в машину. – Ось ключі. Вранці за мною на ній заїдеш, подивлюся, може, собі залишу…
О десятій годині вечора два темних силуети підійшли до самотнього автомобіля на стоянці біля обласної адміністрації. Високі блакитні ялини закривали огляд міліціонерам, які чергували у вестибюлі. Один закурив, повернувшись лицем до будинку, інший присів, ніби зав’язуючи шнурок…
За три хвилини обидва вже йшли повз центральний вхід, косо поглядаючи на сержанта.
– От би зараз бахнути!
– Вони б усрались там у своєму обкомі, все місто б на ноги підняли!
– Ти… цей… сам відвезеш Бергамоту кнопку? Мене Натаха чекає.
– Без проблем…
Об одинадцятій годині вечора на стоянці до самотнього автомобіля притулилася тінь. Обережно, але впевнено відчинила дверцята, повернула ключ… За хвилину стоянка спорожніла…
…
Об одинадцятій годині вечора Бергамот взяв у руки невеликий пульт, схожий на телевізійний, але усього лише з двома кнопками, опустив його у внутрішню кишеню куртки, набрав номер.