– Ну що?
– Завтра о восьмій він виїжджає до столиці, – озвалася слухавка дівочим голосом.
– Чудово!..
О сьомій годині ранку зі скрипом відчинилися залізні двері службового приміщення бару «Три сімки» і випустили бородатого здорованя. Не встиг він зробити і п’яти кроків до автомобіля, як три фігури оточили його. Кілька змахів руками, зойк, заглушений шорсткою долонею…
Підхопивши здорованя під руки, фігури понесли його в двір, перетягли через кам’яну огорожу, упакували в машину.
– Хлопчик спікся! – сказав Олег.
– На горизонті нікого не бачу, поїхали! – скомандував Душман.
За містом на кільцевій з’їхали на ґрунтівку, яка вела до дачного району. Душман підрулював до невеликого будиночка, що стояв між високими котеджами як попелюшка. «Кістлява хатка» – так називав свою дачку Сергій.
– Наділи маски, – обвів поглядом своїх бійців командир. Витягли бородатого з багажника, вмить переправили в хатку, розв’язали і відразу приторочили до довгої лави. Олег витягнув кляп – свою носову хустку, гидливо кинув на підлогу.
– Не сміти, – образився Сергій.
– Дайте закурити, – обізвався бранець.
– Голос є, і при пам’яті, – констатував Вітьок, прикурюючи сигарету, – кури, – вставив у відкритий рот.
– Давай, старий, розповідай, куди ви поділи вчорашнього гостя?
– Позавчорашнього… – уточнив Олег.
– Якого гостя? – закашлявся бородань.
Вітьок відібрав у нього сигарету.
– Згадай, будь ласка! Краще сам, бо допоможемо…
– Мужики, ви щось теє… Даремно мене… Тепер у вас будуть проблеми…
Душман ніжно потріпав чоловіка за бороду, провів долонею по обличчю, закрив очі.
– Проблеми у нас будуть потім, а в тебе вони почалися півгодини тому, і з кожною хвилиною твої проблеми стають проблемнішими. Ми ж з тобою не в «Зірницю» граємось.
Куди відвезли хлопця, який зайшов у бар позавчора ввечері? Везли його на джипі, а ти випроваджував…
– Дідько!
– День ми на тебе витрачати не будемо. Пропоную обмін: ти нам називаєш місце, де знаходиться потрібна нам людина, ми її забираємо, а тебе відпускаємо.
Бородатий мовчав.
– Щоб твоя мовчанка була осмисленою, даю тобі три хвилини, а потім, щоб прискорити процес, будемо питати по-дорослому.
– Я покажу місце, – відгукнувся бранець. – Без мене ви не пройдете.
– Ти щось говорив про наші проблеми, а сам боїшся. Звичайно, покажеш, ніхто тебе в землю закопувати не буде, собі дорожче.
– Так, – підвівся Душман, – ручки в’яжемо ззаду, очі закриваємо. У машину.
На кільцевій Олег штовхнув бороданя.
– Куди їдемо, пасажир?
– А де ми зараз?
– Тю на тебе! Ми в машині, називай адресу!
– Стадіон…
Восьма ранку. Біля стадіону базар. Та й так людей на вулицях немало. Припаркувалися на тихій вуличці за стадіоном.
– Де ми?
– Біля стадіону, говори.
– Спортзал. Біля сауни невеликий бокс.
– У боксі є ще хтось?
– Мають бути хлопці.
– Піду я з Олегом, подивимося, – кинув Душман, виходячи з машини.
Повернулися швидко.
– Там тренування, народ валандається туди-сюди, не обійдемося без шуму.
– Тренування цілий день, – вставив бородань.
– Будемо чекати цілий день.
– Зі мною ви зможете пройти.
– А там ти нас здаси?
– Спокійно, пацани, – втрутився Сергій. – У мене є «козяча ніжка». Тут уже справа принципу. Ходімо. Я приставлю свою улюблену фіночку цьому хохмачеві під ребра. Одне слово зайве, один рух, і йому… Ви ж пам’ятаєте, як я духів по кишлаках водив?
– Як баранів! На прив’язі! – підтвердив Вітьок.
– У мене є заперечення. – Душман опустив скло, закурив. – Якщо ми підемо зараз, цей клієнт запам’ятає всіх, якщо ми будемо чекати – втратимо день. А день – це багато… Вирішуйте.
– Як ви думаєте, – на загальний подив, обізвався бородань, – чому я так швидко погодився? Чому не тягнув час? Невже я виглядаю слабаком? Невже не витримав би пару сеансів? Душман, ти що, думаєш, що тебе в місті не знають? Ти сказав «а», і «б» вже можеш не говорити, ти серйозний супротивник, грати з тобою треба чесно.
Якийсь час дивилися один на одного. Все ясно – тепер нічого не лишається, як іти до кінця.
– Хлопці, життя обіцяє бути дуже цікавим, – порушив мовчанку Вітьок і зняв пов’язку з обличчя бородатого.
– Я все одно буду вести тебе на прив’язі, – усміхнувся до зрячого бранця Сергій.
Що таке на прив’язі, бородань незабаром зрозумів і переконався, що в житті є ще такі речі, про які він навіть не здогадувався. Один палець його стража кільцем обхопив ремінь, «козяча ніжка», як називав Сергій фінку, жорстко вперлася під ребро.