Почув шум автомобіля, обережно виглянув у вікно. Джип. Саня. Один. Йде через двір. Жабов штовхнув двері, покликав:
– Модя, ти тут?
– Тут, заходь.
Увійшов, потоптався посеред кімнати, сів на стілець, закурив.
– Це не наші, я ніяких вказівок не давав…
Підняв голову, подивився на однокласника.
– Сашко, ти в думках допускав хоча б, що бабу Настю можуть убити за намисто?
– Та ні ж бо! Нашим я строго наказав – без крові! Лана ж із ними.
– Крові й не було…
– Знаєш, Модю, я тобі не говорив… У мене пару місяців тому «непонятка» сталася.
– ?…
– Прийшов уранці в офіс, відкрив сейф, а там документи не так лежать, як я їх перед цим залишав.
– Що значить «не так»?
– Папки не в тому порядку… І не так рівно… Я здивувався. Ти ж знаєш, паперів у мене не так багато, не люблю, але те, що є, завжди в порядку. Переглянув – усе на місці. День з голови не виходило, а потім закрутився, забув. Зараз зіставляю – всі плани з рейок, – як наче про них хто наперед знав. Такого ніколи не було.
– Що за документи?
– Схеми, списки. Недосвідчений не розбереться. А ще… Усе по твоїй експедиції, карти, маршрут, казки ці…
– І ти мовчав! Там же і про бабу Настю!
– Я тільки зараз згадав.
– Саня! Ех!.. З них же копії зняли і повернули. Семен не просто так загинув…
– Що, значить?…
– Вони його за мізер купили, документи скопіювали, а потім кінці у воду.
Жабов мовчав.
– Вони на крок попереду йдуть, якщо не на два. – Модя сів навпроти. – Що ж ти раніше не згадав? Добре, їдь до міста, збери людей, попередь, прорахуйте, продумайте. Призупини всі свої справи, з шефом порадься, якщо вважаєш за потрібне.
– А ти?
– Я до лісника піду, може, вони вже там побували.
– Один?
– З тобою, чи що?
– Будь обережним, Модю, вони безбашенні… А що з браслетом? Шеф щодня дзвонить.
– Саня! – Окунь підвівся, поставив ногу на табуретку і повільно процідив: – Скажеш цьому удаву, що ніякого браслета не було, немає і не буде. Намисто баби Насті я знайду і поверну онукам. З убивцями… Сам знаєш. А ще передаси, що бачив я його в домовині у білих тапочках!
– Ну, ти, дружище, даєш! Я збираюся в шефа грошей ще просити… І людей. Тільки за намисто він купу бабла відвалить, а за браслет…
– Чуєш, ти, стратег! Бабу Настю вбили через ці брязкітки! Тебе самого в будь-яку хвилину можуть пришити, а ти жопу шефові готовий лизати, гівно готовий жерти, аби бабки загребти. Чому ти один приїхав? Не міг охорону взяти? Не боїшся?
Сашко озирнувся.
– Усі під Богом ходимо… Мертвих не повернеш… А живим… Живим бабки потрібні.
– Важко ми стали розуміти один одного, однокласнику. Їдь до міста, ти там потрібніший, тобі там треба бути. Я тут розберуся і з’явлюся.
– Модю, прошу тебе, зроби все, як треба, як домовлялися. Не дурій! У шефа руки довгі, і тебе, і мене дістане.
– Розійшлися!.. Час не в нашу лузу.
У дворі потисли один одному руки, на секунду зустрілися очима. Жабов побачив ніч, Окунь побачив страх…
Модя зачинив хату і через цвинтар майже побіг до посадки, що здавалася довгою рукою далекого лісу. Джип, перевалюючись, вибрався на дорогу…
Жабов зупинив машину на кільцевій, відчинив дверцята, закурив. Він так зжився зі страхом, що навіть не робив спроб позбутися цього липучого почуття.
Жив і боявся. Курив – боявся, йшов – боявся, їхав – боявся, говорив – боявся, спав – боявся. Боявся, але вірив, що ангел-хранитель сидить на плечі й береже його від усіх напастей. Ну, не може він, Саня Жабов, пропасти! Треба все закінчити, все зробити, і тоді страх зникне. Де-небудь, у далекій країні, йому нікого і нічого буде боятися…
До джипа наблизився УАЗ, зменшив швидкість. Саня тричі мигнув фарами, зачинив дверцята, рвонув з місця, УАЗ мигнув у відповідь. Похмуре небо знову не утримало вологу, яка накопичилася в хмарах, і дощ оросив чорні поля.
Модя йшов, не придивляючись, бо пам’ятав дорогу ногами, все, що відбувалося навколо, відчував. Дощ торохтів монотонно. У лісі йти було легше. Іржаве некрасиве листя вкрило землю. Уже в густих сутінках підійшов до хати лісника, насторожився, зібрався. Хотілося швидше побачити Лану, але не поспішав, – крадькома, ховаючись за деревами, обійшов хату вздовж огорожі. Навпроти воріт, на широкій «парадній» стежці присів, провів рукою по землі… Ямки… Сліди.