– А-а-а!!! – Дерева здригнулися…
«Мінус два! Мій ліс мені допомагає!»
«Чужих поклав, залишилися свої, Льолік і Пастух… Тьху! Які ж вони свої?! Добре було б, якби розійшлися, так ні ж, удвох ходять, прикривають один одного. Нічого, почекаю».
Модест кружляв навколо озера. Льолік і Пастух причаїлися між каменями, як в окопі. Позаду них озеро, до лісу метрів п’ять, непоміченим не підійти.
День падав за обрій, дощик знову мрячив, з неба, із глибини лісу, з усіх боків підступала темрява.
«Сьогодні повня», – згадалися слова Лани.
Жабов дуже квапився. Рішення він прийняв – збирати манатки! Ганна чекала його на островах, далі разом на край землі, квитки з відкритою датою вже у неї… Від усіх цих шефів, бергамотів, модестів, розбірок, виборів…
Набридло! Тим більше, після проколу з митарем. Що говорити шефу? Як пояснювати? І полетів би вже сьогодні.
Так ні ж! Браслет! Скільки разів про нього розказував, що й сам повірив. А раптом справді ця штучка має чарівну силу? Тоді б йому усі були до одного місця!.. Сам піде до озера, переконається, однокласничкові нині не до пошуків, він свою азіатку виручає, якщо живий ще… Прости, Господи!
Поруч з Жабовим сопів у дві дірки Бек. Ще недавно Бек працював тренером кікбоксерів, Саня зманив його «зеленими». Знав, що недовго залишилося топтати рідну землю, але без охорони якось незвично, а усіх, хто був під рукою, розпихав по різних справах. Та й добре, людина нова, майже нічого не знає, ходить за спиною, поглядає, як би хто чого не надумав.
Джип ішов по розкислій ґрунтівці під лісопосадкою рівно, фари вихоплювали з темряви голі дерева, зоране поле. Нарешті вперлися у стіну дерев. Ліс. Звідси до ріки година пішки, а там до озера рукою подати. Плащ-намети, потужні ліхтарі, зброя. Джип двічі квакнув, проводжаючи їздців до лісу…
Модест все продумав. Треба зважитися на неочікувані дії зібратися, сконцентрувати увагу, сили – один хибний крок і… Повернувся до того місця, де ліс відступив від озера, до валунів, влаштувався зручніше, так, щоб не подумали, щоб навіть не припустили, що він поруч, завмер.
Повний місяць на якісь долі секунди показувався в дірках хмар, вихоплював пейзажі, що здавалися фантастичними неземними. Озеро наче притягувало місяць. Місяцю дуже хотілося викупатися, попірнати в озері, він заради цього нахабно розсовував своїми крутими боками похмурі хмари.
Ага! Місяць освітив озеро, валуни. Є! Ось вони! Між каменями смужка сантиметрів десять… Плече, рука, бік… Тепер стати зручніше, злитися з деревом, адже вони теж стежать. Тільки б не промахнутися. Одного треба прибрати, щоб залишитися один на один, тоді план спрацює… І мовчать же, гади! Де ж ти, місяцю?!
Місяць вискочив крізь хмари зненацька, не краєм показався, а засяяв увесь, як величезний мідний гріш. «Малюк» готовий був полетіти у вузьку щілину між каменями…
Раптом… Один з противників вистромив голову, роззираючись… І «малюк» полетів! Полетів радісно, бо не доведеться пірнати між валунів, бо ціль видно і вона близько. «Малюк» зробив те, чого так довго його вчив у сільській бойні господар, – увіткнувся прямо в середину лоба. Модест за цей час проскочив кілька метрів, і дерева сховали його. Два постріли вслід розбудили нічну тишу, застогнали дерева, приймаючи грудьми шматочки свинцю.
«Мінус три! Тепер один на один. Він, хто б там не залишився, з валунів не вийде…»
Модест вийшов до озера з іншого боку. Валуни гіркою виднілися на другому березі. Але людина за валунами тепер ховалася так, що навіть при з’яві місяця її не було видно. Модест швидко роздягнувся і, коли хмари щільно закутали місяць, ковзнув до води. Озеро було маленьким, але глибоким, холодна вода обпікала. Ще раз виміряв очима відстань до протилежного берега і беззвучно сховався під водою.
Випірнув так само беззвучно, піднявся по коліна у воді, до валунів три кроки. Мертва людина лежала головою до озера, «малюк» стирчав посеред лоба, в розплющених очах відбивався повний місяць. Жива людина лежала на животі, спиною до Моді, виставляючи поперед себе чорний ствол обріза.
«Мертва людина, жива людина і… мокра людина…» – подумав Модест, роблячи крок. Жива людина різко перевернулася на спину. Але мокра людина вже летіла, і зупинити її було неможливо.
Льолік, а це йому пощастило прожити довше всіх із четвірки, вистрілити не встиг. Лівою Модест підбив руку з обрізом, а правою врізався в горлянку, в кадик. Тобто Льолік вистрілити встиг, але куля полетіла в небо над голими кронами дерев, прямісінько в центр величезного жовтого тіла місяця. Дерева полегшено зітхнули. Кулак не врізався в горло, він увійшов так, що Модест кісточками відчув твердий валун…