Вона зайшла у п'ятницю надвечір, забігла з вулиці відразу до мене. Кинула торбу, звідти посипались візитки, блокноти, контейнер для лінз. Ходила квартирою, старанно оминаючи мене поглядом. Говорила про спеку, що впала на місто, про птахів, що не давали спати, про проблеми з водою, я спробував її перепинити, але вона якось рішуче виставила долоню, мовляв, стій, де стоїш, і сказала:
— Ромео, — сказала, розглядаючи шпалери, ніби шукаючи помилки в малюнках, — в мене подружка завтра заміж виходить. Запросила на весілля. Мені немає з ким піти. Пішли разом.
— На весілля? — насторожився я.