[1000а] [1] Подібним чином, якби кількість елементів мови була обмежена, то необхідно було б, щоб усіх букв було стільки ж, скільки елементів, бо не було двох чи більше однакових букв для звуків. Ще одне не менш складне питання залишилося поза увагою як нинішніх філософів, так і попередніх: чи одні й ті самі начала для минущого і неминущого, чи різні? Якщо ті самі, то як одні речі є минущі, а другі неминущі і з якої причини? Адже поети, як Гесіод, і всі теологи [10] мислили так, як це було переконливо для них, про нас же не думали. Коли вони роблять начала богами і народженими від богів і говорять, що ті, хто не скуштували нектару й амброзії, стали смертними, то, певна річ, вони вживають вирази, зрозумілі для них самих. Одначе те, що вони казали про застосування цих причин, вище нашого розуміння. Адже якщо боги куштували нектар і амброзію заради насолоди, то вони не є причинами існування богів, якщо ж вони є причинами їхнього існування, то як боги можуть бути вічними, потребуючи їжі?
Утім, не варто надто ретельно обмірковувати слова тих, хто виражає свої мудрування у формі міфів; а от тих, [20] хто міркує за допомогою доказів, слід розпитати й дізнатися від них, яким чином серед речей, що походять від одних і тих самих начал, одні є вічними за своєю природою, інші ж — знищуються? Оскільки ж вони не пояснюють причини, і така думка позбавлена сенсу, то очевидно, що їх начала і причини не можуть бути тими самими. Адже навіть Емпедокл, від кого можна було б чекати, що він не суперечитиме собі, припустився тієї самої помилки: він вважає певним началом розбрат як причину руйнування, проте здається, що й розбрат анітрохи не менше породжує все, окрім єдиного, бо все, крім бога, походить у Емпедокла з розбрату. Принаймні він каже:
Але й без цих слів очевидно; [1000b] [1] адже якби в речах не було розбрату, то все було б єдиним, як він каже; бо коли вони з’єднались тоді на самому краї лишався розбрат.
Отже, виходить, що у нього найблаженніший бог знає менше за інших, бо не знає всіх начал: адже він не відає розбрату, натомість знання можливе тільки так, що подібне пізнається подібним.
Бо землю, каже він, ми бачимо землею, а воду — водою,
Ефіром — божественний ефір, натомість вогнем — вогонь нищівний,
Любов — любов’ю, а розбрат — розбратом згубним.
Одначе — і з цього ми почали розмову — очевидно, що [10] розбрат у нього постає анітрохи не більше причиною знищення, ніж буття. Подібним чином і любов не більше є причина буття, ніж знищення, бо, поєднуючи речі в єдине, вона знищує все інше. Водночас він не говорить нічого про причину самої зміни, крім того, що так уже повелося:
Тож зміна постає як необхідна; проте жодної причини необхідності він не вказує. Утім, все ж таки тут він не суперечить собі: він не робить одні речі минущими, а інші — неминущими, проте всі [20] минущими, окрім елементів. Питання же, про яке ми зараз говоримо, полягає в тому, чому одні речі минущі, інші — ні, якщо вони походять від одних і тих самих начал.
Отже, про те, що минуще й неминуще не можуть мати одні й ті самі начала, сказано достатньо. Якщо ж начала є різними, то постає питання, чи вони також є неминущі, чи минущі. Якщо минущі, то очевидно, що вони мають із чогось складатися, адже все нищиться, розкладаючись на те, із чого складається; проте з цього випливає, що передніше начал існують ще інші начала. Але ж це неможливо і в тому випадку, якщо послідовність причин є конечною, і в тому випадку, якщо вона продовжується до безконечності. Далі, як можуть існуватимуть минущі речі, якщо їхні начала вже знищені? Якщо ж начала є неминущі, то чому [30] від одних неминущих начал походитимуть минущі речі, а від інших — неминущі. Адже це безглуздість; це або неможливо, або потребує забагато пояснень. Врешті, ніхто не згадував про інші начала, натомість всі говорять про одні й ті самі начала для всього.
[1001а] [1] Одначе питання, яке ми поставили на початку, вони лише торкаються, ніби вважаючи його чимось дріб’язковим. Найскладніше і найнеобхідніше для пізнання істини дослідити, чи є суще і єдине сутностями речей і чи є кожне з них не щось інше, але саме суще і єдине, або ж слід шукати, що таке є суще і єдине остільки, оскільки в їхній основі лежить інша природа. Адже одні про цю природу думають так, другі — інакше.