Природою називається в одному значенні виникнення того, що зростає (подібно до того, якби хтось на розтяг вимовляв звук у у слові physis), а в другому значенні та первинна складова, із якої воно зростає. В третьому значенні природа — це джерело руху в кожній з природних речей самих по собі. [20] Про зростання ж говориться там, де щось збільшується через інше завдяки дотику й зрощенню або прирощенню, як це відбувається з зародками. Зрощення при цьому відрізняється від дотику, адже в останньому не є необхідним щось інше, опріч тих речей, що доторкаються одна до одної, натомість у тому, що зрослося, є щось єдине і тотожне в них обох, що обумовлює [25] не тільки дотик між ними, але й зрощення і єдність у сенсі суцільності й кількості, але не в сенсі якості.
Далі, природою називається те первинне, невпорядковане й нездатне змінюватися власною силою, з чого або складаються, або виникають природні речі; так, природою статуї і виробів із міді називається мідь, [30] а природою дерев’яних виробів — дерево і те саме стосується інших речей. Адже з цих матеріалів складається кожна річ, при тому що перша матерія зберігається. Також елементи природних речей називають природою, при цьому називають то вогонь, то землю, то повітря, то воду, то щось інше подібне, то декілька з цих елементів, а то — всі разом. Окрім того, в іншому значенні природою називають сутність природних речей, наприклад, ті, хто стверджують, що природа є першим поєднанням, [1015α] [1] як-от Емедокл каже, що
Тому і про те, що природно існує і виникає, хоча б уже було наявним те, із чого воно зазвичай виникає й завдяки чому існує, ми не говоримо, [5] що воно має природу, якщо воно не має форми і кшталту. Отже, від природи існує те, що утворене з матерії і форми, як-от тварини і їхні частини. Природа — це перша матерія (і притому у двох значеннях — або вона перша відносно самої речі, або перша взагалі, наприклад, якщо ми говоримо про вироби з міді, то відносно них першою є мідь, взагалі ж, [10] мабуть, першою є вода, оскільки все, що плавиться, є водою), а також вид і сутність, адже це є мета виникнення. А вже в переносному значенні й загалом будь-яка сутність називається природою, тому що і природа є певна сутність.
Тож із сказаного зрозуміло, що природа у першому й власному значенні є сутність речей, що мають [15] начало руху в самих собі. Бо матерія називається природою, оскільки є здатною сприйняти цей рух, а виникнення й зростання так само називаються природою, оскільки вони є рухом від цього начала. Отож природа і є начало руху природних речей, і вона перебуває в них або потенційно, або дійсно.
[20] Необхідним називається те, без чого неможливо жити як умови (наприклад, тварині необхідні дихання і їжа, бо без них неможливо існувати), і те, без чого благо не може ані існувати, ані виникнути, а зло не можна відкинути або позбутися його (наприклад, необхідно вживати ліки, [25] щоб не заслабнути, а щоб здобути гроші, треба плисти в Егіну). Далі, так називають насильство та примус, тобто те, що заважає і перешкоджає, іде всупереч власному прагненню і вільному вибору. Насильство називається необхідним, а тому воно є прикрим (як і Евен каже: «Адже будь-яка необхідна справа тяжка»), [30] і також примус є певною необхідністю (як і Софокл каже: [31] «Проте сила змушує мене це зробити»). І, здається, думка, що необхідність є чимось непохитним, вірна, бо необхідність протилежна руху, що чиниться за вільним вибором та обдумано. Далі, про те, що не може бути інакше, ми кажемо, що необхідно, щоб воно було [35] так; а від цього значення необхідного походять і всі інші значення. Адже вимушеність щось робити або зазнавати називають необхідною тоді, [1015β] [1] коли через примус неможливо діяти за власним бажанням, оскільки те, що не дозволяє діяти інакше, і є необхідністю. І так само щодо того, що сприяє життю і благу; адже коли в одному випадку — благо, [5] в другому — життя й існування неможливі без певних умов, то ці умови є необхідними, а така причина — певною необхідністю. Крім того, до необхідного належить доказ, бо якщо щось незаперечно доведено, то не може бути інакше. І причиною тут є засновки, тобто те, з чого складається умовивід: якщо те, про що вони говорять, не може бути інакше.