Отже, більшість речей називаються єдиним, оскільки щось інше, що вони або роблять, або мають, чого вони або зазнають, або стосуються, є єдиним, але насамперед називається єдиним те, сутність чого є єдиною — єдиною або в сенсі суцільності, або за видом, або за визначенням. Адже ми [10] рахуємо як більше, ніж одне, або те, що не є суцільним, або те, що має не один вид, або те, що має не одне визначення.
Далі, з одного боку, ми говоримо, що щось є єдиним, якщо воно має кількість і є суцільним, з іншого ж боку — ні, якщо воно не є чимось цілим, тобто якщо воно не має єдиного виду; наприклад, ми б не стали у такому сенсі говорити про єдине, дивлячись на абияк з’єднані частини сандалії; [15] але якщо вони з’єднані так, що утворюється сандалія, і вона має певний вид, тоді має сенс говорити про єдине. Ось чому лінію кола з усіх ліній ми вважаємо найбільшою мірою єдиною, позаяк вона є цілою і завершеною.
Буття єдиного є началом буття числа, адже перша міра є началом; те, чим ми починаємо пізнавати у кожному роді, — це перша міра. [20] Отже, пізнання кожної речі починається з певного єдиного. Але таке єдине не є тотожним у всіх родах. В одному випадку — це чверть тону, в іншому — голосний чи приголосний звуки, щодо ваги — якась інша міра, і так само для руху. Але скрізь єдине чи то за кількістю, чи то за видом є неділимим. Неділиме за кількістю, [25] якщо воно є цілковито неділимим і не має положення, називається одиницею; цілковито неділиме, що має положення, — точкою; те, що ділиться в одному вимірі, — лінією, у двох — площиною, а те, що ділиться за кількістю у всіх, тобто у трьох вимірах, називається тілом. І в зворотному порядку: те, що ділиться у двох вимірах, — площина, те, що в одному, — лінія, те, що ніяк не ділиться за [30] кількістю, — точка і одиниця; при цьому одиниця не має положення, а точка має.
Крім того, одні речі є єдині за числом, другі — за видом, треті — за родом, четверті — за аналогією; за числом — ті, що мають одну матерію, за видом — ті, що мають одне визначення, за родом — ті, що підпадають під ту саму категорію, за аналогією — ті, що співвідносяться між собою, як [35] щось третє із чимось четвертим. При цьому завжди подальше іде слідом за попереднім, як-от те, що є єдиним за числом, єдине і за видом, але не все, що єдине за видом, єдине також за числом; [1017α] [1] далі, все, що є єдиним за видом, також єдине за родом, але не все, що єдине за родом, єдине також і за видом, натомість усе, що єдине за родом, єдине також за подібністю; і, відповідно, не все, що єдине за подібністю, єдине також за родом. Очевидно також, що «багато» часто виступає протилежністю до «єдиного». Причина ж полягає в тому, що одні речі не є суцільними, другі — мають матерію (першу чи останню), що ділиться за видом, треті — мають більше ніж одне визначення чимбутності.
Сущим називається одне — побіжно, або за збігом, друге — саме по собі. За збігом, наприклад, ми кажемо, що «справедливий» є «освіченим», і що «людина» є «освіченою», і що «освічений» є «людиною», [10] подібним чином говориться, що «освічений будує дім», оскільки випадково сталося так, що будівничий є освіченим, або освічений є будівничим (адже сказати, що щось є таким означає, що тому-то випадково сталося бути таким). Так і у згаданих випадках; коли ми людину називаємо «освіченою», а освіченого «людиною», [15] або білого «освіченим» чи останнього «білим», то у двох останніх випадках це означає, що випадково сталося так, що обидві властивості поєднані з одним і тим самим, в другому випадку — що одна властивість поєднана з певним сущим, а освіченого ми називаємо людиною, тому що останній випадково сталося бути освіченою (так само говориться, що небіле є, тому що воно поєднане із тим, що є саме по собі). Отже, якщо про щось говориться, що воно є внаслідок випадкового поєднання, [20] то так говориться або тому, що обидві властивості притаманні одному й тому самому сущому, або тому, що одна властивість притаманна певному сущому, або тому, що саме це суще є тим, чому притаманна та властивість, якій воно приписується.
Буття саме по собі означає те саме, що й форми категорій. Адже скільки є категорій, стільки є значень «буття». Оскільки ж [25] із категорій, що приписуються, одні означають щосності, другі — якість, треті — кількість, четверте — відношення, п’яте — дію або зазнавання дії, шосте — місце, сьоме — час, то буття в кожному з цих випадків має відповідне значення. Адже нема ніякої різниці між висловлюваннями: «людина є хворою» і «людина хворіє», «людина, що ходить», або «людина, що ріже», [30] і «людина іде» або «ріже», і так само в інших випадках. Далі, слова «бути» та «є» означають істинність того, про що йдеться, тоді як «не бути» його неістинність, а натомість хибність, як у ствердженні, так і в запереченні. Наприклад, стверджувати, що Сократ є освіченим, означає, що істинним є те, що Сократ є освіченим, а стверджувати, що Сократ є небілим, також означає, що істинним є те, що Сократ є небілим. Навпаки, [35] стверджувати, що діаметр не є сумірним, означає, що хибним є те, що діаметр є сумірним.