Що ж до речей, про які говориться як про самі по собі, то чи необхідно, щоб річ і чимбутність були одним і тим самим? Наприклад, якщо є певні сутності, передніше за яких немає ніяких інших [30] сутностей і ніякої іншої природи та які дехто називає ідеями. Адже якби були відмінними саме благо та буття благом, сама тварина й буття твариною, буття сущим і саме суще, [1031b] [1] то були б також інші сутності, природи та ідеї, окрім названих, і ті сутності були б переднішими, якщо чимбутність є сутністю. А якщо вони відокремлені одне від одного, то щодо одних буде неможливим знання, а другі не будуть сущими (під відокремленістю я маю на увазі, [5] що ані самому благу не властиве буття благом, ані цьому останньому — бути благим). Адже ми знаємо річ тоді, коли ми знаємо її чимбутність, і так само щодо блага та іншого, тож якщо буття благом не є благо, то і буття сущим не є сущим, а буття єдиним — єдиним. І так само кожна чимбутність існує або [10] жодна не існує, тому якщо буття сущим не є сущим, то й буття всього іншого не є цим іншим. Далі, те, чому не властиве буття благом, не є благом. Необхідно, отже, щоб одним були благо і буття благом, прекрасне і буття прекрасним і так само з усім тим, про що говориться не у зв’язку з чимось іншим як властивості, а як про щось самостійне й первинне. Адже достатньо й такого буття, навіть якби не було ідей, [15] а радше навіть, якщо ідеї є (разом з тим очевидно також, що якщо ідеї є такими, як каже дехто, то тоді субстрат не є сутністю; адже ідеї мають бути сутностями, але не приписуватися субстрату; бо тоді вони існуватимуть тільки через причетність).
Отже, сама річ [20] та її чимбутність є одним і трім самим не побіжно, тобто не за випадковим збігом, як зрозуміло з цих пояснень, а також тому, що знати річ означає знати її чимбутність, тому з розгляду окремих прикладів із необхідністю випливає, що обидві є чимось одним. Стосовно ж того, що приписується як побіжна властивість, як-от освічене чи біле, то через те, що воно має подвійне значення, [24] невірно казати, що його чимбутність і воно саме є одним і тим самим. Адже [25] і сама побіжна властивість, і те, чому вона належить, є білими, тож буває так, що чимбутність і сама побіжна властивість є одним і тим самим, буває ж і так, що ні; бо у людини й у білої людини це не одне й те саме, натомість у властивості — одне й те саме.
Безглуздість такого розрізнення речі й чимбутності стала б явною також, якщо дати окреме ім’я кожній чимбутності; адже тоді поруч з однією чимбутністю постане [30] ще одна, наприклад, у чимбутності коня буде ще одна чимбутність. Проте, що заважає тому, щоб визнати, що деякі речі і їхня чимбутність одне й те саме, якщо вже чимбутність є сутність? Утім, не тільки річ і її чимбутність одне, але й пояснення їх одне й те саме, як зрозуміло також зі сказаного; [1032а] [1] адже не випадково одним є буття єдиним і єдине. Якщо ж вони будуть відмінними, то цей поділ має тривати до безконечності; адже тоді, з одного боку, матимемо чимбутність єдиного, з іншого боку, єдине, а до них можна застосувати те саме твердження.
[5] Отже, зрозуміло, що в тих речей, що називаються першими і самими по собі сущими, буття речі і сама річ є одне і те саме. Софістичні ж заперечення цього положення вочевидь спростовуються так само, як і питання, чи є тим самим Сократ і буття Сократом. Адже між ними немає різниці ані щодо передумов запитання, ані щодо [10] передумов його спростування. Отже, про те, в якому сенсі чимбутність речі тотожна і в якому сенсі нетотожна речі, сказано.
З того, що виникає, одне виникає від природи, друге — через мистецтво, третє — самовільно. При цьому все, що виникає, виникає через щось, із чогось і стає чимось; під «чимось» я маю на увазі те, що може підпадати під будь-яку категорію: воно стає або чимось «цим», або певної величини, або певної якості, або в певному місці.
Природним є виникненням того, що виникає з природи; те, з чого щось виникає, ми називаємо матерією, те, через що воно виникає, є певна природна річ, а те, що виникає, — це людина, або рослина, або щось подібне, що ми насамперед називаємо сутностями. [20] Все, що виникає — від природи чи через мистецтво — має матерію, бо кожна річ може існувати, а може і не існувати, і ця можливість і є матерія в кожній речі. Загалом те, з чого щось виникає, і те, під дією чого воно виникає, є природа. Адже все, що виникає, має певну природу, як-от рослина чи тварина. І так само те, під дією чого воно виникає, є природа як така, що дає форму і є того самого виду, [25] хоч і міститься в іншому); адже людина породжує людину.