Тому пояснення кола не містить в собі [10] пояснення відрізків, натомість пояснення складу включає в себе згадку про його елементи; адже елементи складу є частинами форми, а не матерії, тоді як відрізки є частинами в сенсі матерії, з якої виникає коло; щоправда, вони ближче до форми, ніж мідь, коли в міді зароджується опуклість. Утім, не всі частини [15] складу міститимуться у поясненні складу, наприклад, ці букви, нанесені на восковій поверхні або відтворені рухами у повітрі; адже вони також є частиною складу як чуттєва матерія. Адже і лінія, якщо її ділити навпіл, руйнується, або людина, якщо її розкладати на кістки, жили та плоть, однак це не означає, що лінія і людина складаються з цих частин як [20] частин сутності, а натомість як із матерії і частин цілого, але ж не форми, про яку, власне, йдеться у поясненні. А тому вони не входять у пояснення. Отож в одних поясненнях міститимуться пояснення таких частин, в інших вони не мають міститися, якщо це не пояснення цілого, в якому поєднуються матерія і форма; тому деякі речі складаються із цих частин як начал, розпадаючись на які, [25] вони знищуються, інші ж ні. Ті речі, які є поєднанням форми і матерії, наприклад, кирпате або мідний шар, знищуються, розпадаючись на ці складові, тож матерія є однією з їх частин; тоді як те, що не поєднується з матерією, в чому немає матерії і пояснення чого є поясненням лише форми, те не знищується взагалі або [30] принаймні таким чином. Тому для тих речей, що є поєднанням форми і матерії, матерія є началом і частиною, натомість для форми вона не є ані частиною, ані началом. І тому глиняна статуя, руйнуючись, перетворюється на глину, шар — на мідь, а Каллій — на плоть і кістки, також коло розпадається на відрізки, бо воно є чимось, що в певному сенсі поєднується з матерією. [1035b] [1] Адже одним ім’ям називаються коло, коли про нього говорять як про коло взагалі і коли говорять про певне конкретне коло, тому що немає власної назви для кожного окремого кола.
Отже, все сказане є вірним, однак варто ще раз повторити ці положення, аби сформулювати їх ще чіткіше. Частини пояснення, [5] на які ділиться пояснення, передують йому або всі, або деякі з них. Проте пояснення гострого кута не входить у пояснення прямого кута, натомість пояснення прямого кута містить в собі пояснення гострого кута; адже той, хто дає визначення гострого кута, послуговується прямим, адже гострий кут менше прямого.
І так само з колом і напівколом; [10] напівколо визначається через коло, а палець — через ціле, адже палець визначається як «ось така частина людини». Тож ті частини, що є матерією і на які річ розпадається як на матерію, є пізнішими; ті ж, що відповідають певним частинам пояснення і також є частинами сутності згідно з її поясненням, є переднішими — або всі, або деякі з них. Оскільки ж душа тварин [15] (адже вона є сутністю живої істоти) є їхньою сутністю відповідно до пояснення, тобто як форма і чимбутність певного тіла (бо будь-яку частину тіла, якщо ми хочемо визначити її вірно, не можна визначити без вказівки на її функцію, а вона не може бути йому властивою без чуттєвого сприйняття), то її частини — всі або деякі з них — передуватимуть цілому тварини. І те саме стосується кожної [20] окремої речі. Натомість тіло та його частини є пізнішими за цю сутність, і на ці частини як матерію розпадається не сутність, а ціле; тож у певному сенсі вони передують цілому, а в певному сенсі — ні. Адже вони не можуть існувати окремо. Так, палець є частиною тварини не взагалі і не в будь-якому випадку, натомість [25] мертвий палець є пальцем лише за назвою). Але деякі частини не можуть ані передувати цілому, ані бути пізнішими за нього, а саме, ті, що є головними і в яких насамперед полягає форма та сутність, наприклад, якщо це серце або мозок; адже немає різниці, яка з цих частин є такою. Проте «людина», «кінь» та всі подібні слова, що таким чином вживаються стосовно одиничних речей, але є загальними іменами, означають не сутності, а певне ціле, що складається із ось цієї форми та ось цієї [30] матерії, узятих як загальні. Що ж стосується одиничних речей, як-от Сократ, то вони вже включають в себе останню матерію. І так само в інших випадках. Отже, частини бувають і у форми (під формою я маю на увазі чимбутність), і в цілого, що складається з форми й матерії, і в самої матерії. Але тільки частини форми є частинами пояснення, пояснення ж є поясненням загального; [1036а] [1] адже «бути колом» і коло та «бути душею» і душа — одне й те саме. Що ж до цілого форми та матерії, наприклад, ось цього кола та будь-якого одиничного кола, чи то такого, що сприймається чуттями, чи то такого, що мислиться (такими, що мисляться, я називаю математичні кола, а такими, що сприймаються чуттями, — мідні та дерев’яні), то у таких цілих не буває визначення, а натомість вони пізнаються або думкою, або чуттями; якщо ж вони перестають актуально сприйматися, то незрозуміло, існують вони чи не існують; але вони завжди позначаються й пізнаються за допомогою загальної назви. Матерія ж сама по собі є неприступною для пізнання. Матерія буває або такою, що сприймається чуттями, або такою, що мислиться, наприклад, чуттєвою матерією є мідь, дерево та вся рухома матерія, натомість матерією, що мислиться, є та, що міститься в чуттєвих речах, але не як чуттєва, наприклад, математичні предмети.