[5] Утім очевидно, що з того, що вважається сутностями, більшість є можливостями: частини тварин (адже жодна з них не існує окремо; коли ж вони відділені, то тоді всі вони існують як матерія), також земля, вогонь і повітря; адже ніщо з них не є єдиним, а натомість як-от купа, перш ніж вона спечеться і з них виникне щось [10] єдине. Цілком слушно припустити, що частини живих істот і частини душі є подібними між собою, існуючи і дійсно, і потенційно, оскільки щось у їхніх суглобах править їм за джерела руху; тому деякі тварини, навіть якщо їх розсікти, продовжують жити. Однак усі ці частини існуватимуть потенційно, коли тварина є єдиною і [15] суцільною від природи, але не силою або через зрощення; бо це є каліцтво.
Оскільки ж про єдине говориться так, як і про суще, і сутність єдиного одна, а те, сутність чого за числом одна, є одним за числом, то очевидно, що ні єдине, ні суще не можуть бути сутністю речей, як не може нею бути буття елементом або началом. Утім, спробуємо розглянути, що таке начало, щоб звести невідоме до більш відомого. Отже, із названого радше є сутністю суще та єдине, ніж начало, елемент чи причина, проте навіть вони ще не сутності, якщо тільки ніщо інше, спільне багатьом не є сутністю; бо сутність не властива нічому, а натомість собі й тому, що її має, тобто тому, сутністю чого вона є.
Далі, те, що є одним, не може бути разом у багатьох місцях, натомість спільне багатьом може одночасно перебути в багатьох місцях; тож зрозуміло, що ніщо загальне не існує окремо поза одиничними речами.
Однак ті, хто стверджують існування ідей, почасти праві, кажучи, що ті існують окремо, якщо ідеї є сутностями, почасти ж неправі, оскільки називають ідеєю єдине [30] у багатьох речах. Причина цього полягає в тому, що вони не в змозі показати, які сутності, що не знищуються, є окрім одиничних та чуттєвих. Отож вони роблять їх тотожними за видом тим, що знищуються (а цей вид ми знаємо): людину саму по собі, коня самого по собі, просто додаючи до чуттєвих речей слово «саме по собі». Проте навіть якби ми не бачили зірок, [1041а] [1] гадаю, вони були б вічними сутностями опріч тих, що ми знаємо; так що і тут, хоч ми не знаємо, які є вічні сутності, однак необхідно, щоб якісь такі сутності існували. Отже, зрозуміло, що ніщо загальне, не є сутністю, і жодна сутність [5] не складається із сутностей.
Спробуємо ще раз розглянути дещо з іншої точки зору, що і якою є сутність. І, можливо, із цього розгляду стане зрозуміло питання щодо тієї сутності, що існує окремо від чуттєвих сутностей. Отже, оскільки сутність є певне начало і [10] причина, почнемо з причини. Питання «чому» завжди ставиться так: чому одне властиве чомусь іншому? Так, запитувати, чому освічена людина є освіченою людиною, означає або шукати відповідь на питання, чому людина є освіченою, або щось інше. З’ясовувати, чому річ є вона сама, означає нічого [15] не з’ясовувати. Адже перш ніж ми шукатимемо пояснення речі, її наявність має бути очевидною — наприклад, те, що відбувається затемнення Місяця; натомість відповідь, що «річ є те, що вона є», — таке пояснення й така причина годиться для всіх питань, як-от чому людина є людиною або освічений є освіченим; хіба що хтось скаже, що це означає, що річ є невіддільною від себе, а це й означає бути єдиним; але ж це [20] є спільним для всіх речей і таке пояснення нічого не додає. Інша річ, якщо запитати, чому людина є такою-от твариною. І тут очевидно, що запитується не про те, чому той, хто є людиною, є людиною, а натомість запитується, чому щось є властивим чомусь (а що воно властиве, має бути очевидним; бо якщо це не так, нема про що питати), наприклад, [25] чому гримить грім? Що означає: чому виникає гуркіт у хмарах? Адже таким чином запитується про щось одне, що є внаслідок чогось іншого. І чому ці речі, наприклад, цеглини та камені, є будинком? Адже ясно, що тут запитується про причину. А такою причиною, якщо логічно міркувати, є чимбутність; причина одних речей — мета, як-от у випадку будинку чи ложа, [30] інших — те, що перше приводить у рух. Адже це також причина. Але таку причину шукають щодо виникнення та знищення, першу ж — щодо існування.