Отже, дійсність — це існування речі не в тому сенсі, в якому ми говоримо про потенційне існування (про потенційне існування ідеться, коли ми говоримо, наприклад, про Гермеса у дереві, про половину лінії в цілій лінії, оскільки її можна відділити або про обізнану людину, навіть тоді, коли вона ні про що не судить, якщо вона здатна висловити судження), а в сенсі діяльності. Те, що ми хочемо сказати, зрозуміло з прикладів окремих випадків, якщо їх узагальнити, і немає потреби для всього шукати визначення, а натомість достатньо помітити аналогію, а саме: як те, що будує, відноситься до того, що здатне будувати, [1048β] [1] так те, що не спить, відноситься до того, що спить, і те, що бачить, — до того, що заплющує очі, але має зір, і відокремлене від матерії, — до матерії, і виготовлений виріб — до необробленого матеріалу. Нехай одна частина цих розрізнень [5] означатиме дійсність, а друга — можливе.
Але коли говориться, що щось є в дійсності, не у всіх випадках це має однакове значення, радше між ними є певна аналогія. Скажімо, як одне міститься в другому або відноситься до другого, так третє міститься в четвертому або відноситься до четвертого; адже у деяких випадках ідеться про відношення руху, або дії до здатності, в інших — про відношення сутності до певної матерії.
Натомість про необмежене, [10] пусте і подібне говориться як про можливе і дійсне в іншому сенсі, ніж про більшість речей, наприклад, про те, що бачить або йде, або те, що видніється. Про ці випадки інколи можливо висловлюватися вірно без уточнень (адже те, що видніється, — це, з одного боку, те, що бачать, а з іншого — те, що можливо бачити). Натомість необмежене існує як можливе не так, що [15] колись існуватиме окремо в дійсності, а лише як предмет пізнання. Адже те, що ділення не доходить до кінця, показує, що ця дійсність існує потенційно, але ж необмежене не може існувати відокремлено.
Жодна з дій, що мають завершення, не є кінцевою метою сама по собі, а натомість веде до кінцевої мети, наприклад, до схуднення. [20] Проте якщо той, хто худне, зазнає цього процесу, не ставить собі за мету те, заради чого відбувається процес, то це не є дією або принаймні завершеною дією (адже немає кінцевої мети); дією ж натомість є той рух, що містить в собі кінцеву мету. Наприклад, людина водночас бачить і побачила, розмірковує і зміркувала, думає і подумала, але не можна сказати, що вона водночас навчається і навчилась, [25] лікується і вилікувалась; проте знову ж таки можна казати, що вона добре живе і добре жила, є щасливою і була щасливою. Інакше ця дія мала б колись припинитися, як-от припиняється схуднення; але в наведених прикладах процес не припиняється, а натомість, якщо людина живе, то вона також уже жила. Тож одні із цих дій варто назвати процесами, інші — діяльностями. Адже будь-який процес є незакінченим: схуднення, навчання, ходіння, будування; [30] адже це процеси і притому незакінчені. Адже не можна водночас казати, що людина йде і вже дійшла, будує і вже побудувала, стає і вже стала, рухається і вже поворухнулася, або ж рухає та зрушила, — бо між цими діями є відмінність. Але можна сказати про одну й ту саму істоту в один і той самий час, що вона побачила і бачить, думає і подумала. Отож такі дії я називаю [35] діяльністю, а ті, приклади яких наведені вище, — процесами. Отже, що таке і якою є дійсність, має бути зрозуміло із цих і подібних пояснень.
Варто, однак, розмежувати, коли кожна річ є потенційно і коли ні; адже не будь-коли. [1049α] [1] Наприклад, чи є земля потенційно людиною? Мабуть, ні. Хіба що тоді, коли вона стала сім’ям. Утім, мабуть, і тоді ні. Так само, скажімо, не все можна вилікувати завдяки лікарському мистецтву або завдяки щасливому випадку, а натомість має бути наявною певна здатність одужати, це і можна [5] назвати потенційно здоровим.
Те, що через задум стає дійсністю із потенційно сущого, можна визначити так, що воно виникає під дією волі, коли ніщо не перешкоджає зовні, тоді як у випадку з тим, хто одужує, можливе стає дійсністю, коли ніщо не заважає в ньому самому; так само потенційно існує будинок: якщо наявні всі потрібні матеріали, [10] для того щоб він став будинком, і нічого не потрібно додати, або відняти, або змінити, то потенційно це і є будинок. І те саме можна сказати про всі інші речі, джерело виникнення яких знаходиться зовні. А у всіх тих випадках, в яких джерело виникнення речі міститься в ній самій, річ потенційно є всім тим, чим вона стане за самостійного розвитку й відсутності зовнішніх перешкод; наприклад, сім’я ще не є потенційно людиною, адже воно [15] має потрапити у щось інше й зазнати перетворення. Натомість коли щось має джерело розвитку в самому собі, то воно вже є потенційно тим, чим має стати; проте сім’я потребує іншого начала, подібно до того, як земля ще не є статуєю (адже тільки зазнавши перетворення, вона стане міддю).