Безконечне не є одне й те саме в тому сенсі, що має одну якусь природу стосовно величини, руху й часу, проте кожне наступне серед них [35] отримує назву безконечного від попереднього і через стосунок до нього: так, рух від величини, якою вимірюється рух або зміна чи зростання, натомість час — від руху.
[1067β] [1]Те, що змінюється, змінюється або побіжно, як-от коли той, хто знається на музиці, іде, або говориться, що щось узагалі змінюється, тому що щось у ньому змінюється, як-от все, що змінюється в своїх частинах (так, одужує тіло, тому що одужує око); однак існує [5] щось, що рухається перше саме по собі, і це і є рухоме саме по собі.
Так само і з тим, що приводить у рух; адже воно рухає або побіжно, або частково, або саме по собі. Існує щось, що перше приводить у рух, і щось, що рухається впродовж певного часу, від певного місця і до певного місця. Натомість форми, стани та місце, до яких веде і в які переходить рух того, що рухається, є нерухомими, наприклад, знання й тепло; при цьому не тепло є рухом, а нагрівання.
Зміна, що не є побіжною, відбувається не з усіма речами, а з протилежностями, проміжним між ними і тим, що суперечить одне одному. Це доводиться індуктивним умовиводом. Те, що змінюється, змінюється [15] або внаслідок переходу з чогось наявного у щось наявне, або з чогось ненаявного у щось ненаявне, або з чогось наявного у щось ненаявне, або з чогось ненаявного у щось наявне (наявним я тут називаю те, що вказується ствердним положенням); тож мають бути три зміни; бо зміна з ненаявного [20] в ненаявне не є зміною; адже тут немає ані протилежності, ані суперечності, а тому й немає протиставлення. Зміна з ненаявного у наявне, що відбувається внаслідок суперечності, є виникненням: виникненням узагалі, якщо йдеться про зміну взагалі, і виникненням чогось певного, якщо йдеться про певну зміну. Зміна з наявного в ненаявне є знищенням: знищенням взагалі, якщо йдеться про зміну взагалі, і знищенням чогось певного, якщо йдеться про певну зміну. Отже, з одного боку, про несуще говориться в декількох значеннях, з другого боку, ані стосовно того, що зазнає поєднання чи роз’єднання, ані стосовно того, що існує потенційно й протистоїть сущому взагалі, не можна говорити про рух. (Так, небіле й недобре все ж таки можуть рухатися як побіжні властивості чогось, скажімо, небілою може бути людина, натомість стосовно того, що не є чимось певним взагалі, [30] не можна говорити про рух ні в якому сенсі.) Отож говорити про рух щодо несущого немає сенсу. І якщо це так, то і виникнення не можна назвати рухом; адже виникає те, чого немає; навіть якщо вважати, що його виникнення має побіжний характер, однак буде слушним сказати, що там, де щось виникає, там має сенс говорити про несуще. І те саме стосується перебування в спокої. До цих додаються й інші труднощі: якщо все, що рухається, перебуває в якомусь місці, то несуще не займає ніякого місця; адже інакше воно б десь існувало. Отож і знищення не є рухом; адже протилежним руху є рух і спокій, натомість протилежним знищенню є виникнення. [1068α] [1] Оскільки ж будь-який рух є певною зміною, a змін є три види, що були названі, і з них ті, що стосуються виникнення й знищення, не є рухами, а є змінами внаслідок суперечності, то рухом слід вважати тільки зміну з одного наявного у друге наявне. [5] А наявні речі є або протилежностями, або чимось проміжним (адже позбавленість також слід вважати протилежністю) і позначаються ствердним висловлюванням, наприклад, голе або сліпе або чорне.
Отже, якщо категорії розрізняються такі, як сутність, якість, місце, дія або сприйняття дії, відношення, кількість, то має бути три [10] види руху — рух якості, кількості й місця. Не існує руху, що стосувався б сутності, тому що в сутності немає протилежності, ані руху, що стосувався б відношення (адже може бути так, що, коли одна із двох пов’язаних відношенням речей змінюється, не можна істинно стверджувати, що друга не змінюється, а тому їхній рух є побіжним). І так само немає руху, який би стосувався того, що діє та зазнає дії, або того, що приводить у рух і рухомого, тому що не існує [15] ані руху руху, ані виникнення виникнення, ані зміни зміни взагалі.
Справді, можна припустити дві можливості руху руху: або як рух субстрату (наприклад, людина рухається, тому що змінюється з білого на чорне, відповідно, рух або стає теплим, або холодним, або змінює місце, або зростає; але це [20] неможливо, адже зміна не є субстратом); або таким чином, що якийсь інший субстрат міг би змінюватися зі зміни на інший вид, як-от, скажімо, людина із хвороби на здоров’я. Але й це неможливо, хіба що якось випадково. Адже будь-який рух є зміною з одного на інше (і так само виникнення й знищення, [25] тільки вони є зміною на протилежне в один спосіб, натомість рух — в інший спосіб). Інакше кажучи, рух руху (або зміна зміни) означає, що щось воднораз змінюється зі здоров’я на хворобу і з цієї самої зміни на інше. Але ж очевидно, що якщо хтось захворіє, то його стан зміниться на якийсь інший (адже він може й лишатися без змін) і, крім того, ця зміна завжди є невипадковою. Наступна ж зміна (зміна зміни) буде зміною із чогось [30] на щось інше, а отже, це буде протилежна зміна — одужання. Але таке може статися хіба випадково, як-от коли відбувається зміна зі спогаду на забування, тому що той, з ким це відбувається, змінюється, переходячи то до знання, то до незнання.