Та серед усього оточення молодого барона жодна душа не сумнівалася в незвичайній, палкій прихильності молодого магната до цього коня з його вогненним темпераментом; жодна душа, крім хіба одного нікчемного, недолугого пажа, чия потворність відштовхувала всіх і на чию думку ніхто ніколи не вважав. Він (якщо його думки взагалі варті згадки) мав зухвальство твердити, ніби їхній пан ні разу не скочив у сідло без несвідомого, майже непомітного дрожу, а коли вертався із щоденної далекої проїздки, обличчя його щоразу бувало спотворене виразом якогось злостивого тріумфу.
Одної буряної ночі Метценґерштайн прокинувся з тяжкого сну, спустився, ніби сновида, надвір, поспіхом сів на коня й помчав у лісові хащі. Така звичайна подія не збудила великої уваги, але челядь дожидала його повернення в гнітючій тривозі. Аж ось, за якусь годину, грізні й величні мури палацу Метценґерштайнів затріщали й задвигтіли під навалою суцільної стіни блідого невтримного вогню.
Коли той вогонь побачили, він уже розгорівся так, що будь-які спроби врятувати бодай частину будівлі були очевидячки марні, і приголомшені сусіди нерухомо стояли в мовчазному, трохи не скрушному подиві. Та скоро нове страхітливе з'явисько прикувало увагу людей і показало, наскільки сильніше хвилювання пробуджує в юрбі видовище людської загибелі, ніж найстрашніші катастрофи з неживими речами.
Довгою алеєю старих дубів, що вела від лісу до парадної брами палацу Метценґерштайнів, мчав кінь з розшарпаним, простоволосим вершником, мчав швидше й рвучкіше, ніж сам Демон Бурі.
Добре видно було, що верхівець зовсім не володіє своїм конем. Мука на його обличчі, конвульсивні рухи тіла виказували надлюдські зусилля; але жодного звуку, крім одного-єдиного скрику, не вирвалося з його губів, попрокушуваних у нападах смертельного страху. Мить ― стукіт копит прорвався різко, твердо крізь рев полум'я та завивання вітру; ще мить ― одним стрибком перелетівши браму та рів, огир злетів високо угору по вже хитких сходах палацу і разом з вершником зник серед круговерті вогненних вихорів.
Лють бурі зразу вщухла, і настала понура тиша. Біле полум'я ще огортало палац ніби саваном і, струмуючи в височінь у тихому повітрі, розливало далеко навкруги якесь надприродне сяйво. А з важкої хмари диму над мурами утворилася виразна велетенська подоба ― коня.
Примітки
Pestis eram vivus ― moriens tua mors ero ― Живих переслідують пошесті, мертвих ― сама смерть (латин.)
vient de ne pouvoir etre seuls ― походять від того, що ми не можемо бути самі (фр.)
Мерсьє в «L'an deux mille quatre cents quarante» серйозно підтримує доктрину метемпсихозу, і Дж. Дізраелі каже, що «нема другої системи такої простої й приступної для розуміння». Полковник Ітен Аллен, «Юнак з зелених гір», теж нібито був серйозним прихильником метемпсихозу (прим. автора). («L'an deux mille quatre cents quarante» ― «Дві тисячі чотириста сороковий рік» (фр.). Дізраелі Ісаак (1766-1848) ― англійський письменник. Цитата з його книги «Визначні пам'ятники літератури». Аллен Ітен (1738-1789) ― учасник американської революції, автор трактату, де зокрема йдеться й про переселення душ.)
ne demeure qu'une seule fois dans un corps sensible: au reste ― un cheval, un chien, un homme meme, n'est que la ressemblance peu tangible de ces animaux ― тільки раз живе у живому тілі: без неї кінь, собака і навіть сама людина― не мають навіть подоби цих тварин (фр.)