— Аж до Колумбії! Пане голово, ці люди пропливли дві з половиною тисячі кілометрів! Вони побували на Трінідаді, Кюрасао, в Колумбії, і скрізь там люди, напевне, вислуховували їхні брехні про французьку тюремну адміністрацію!.. Прошу судити їх за дві провини: по-перше, за спробу вбивства я Бимагаю п’ять років, по-друге, за втечу — три роки. Разом — вісім років. Це для Шарр’єра й Клузйо. Для Матюрета я вимагаю лише три роки за втечу, бо з документів слідства випливає, що в спробі вбивства він участі не брав.
Голова:
— Суд хотів би послухати коротку розповідь про цю довгу одіссею.
Я розповідаю, не згадавши ні словом про те, як ми пливли по Мароні і як добиралися океаном до Трінідаду. Докладно змальовую родину Бауена та її доброту. Повторюю слова начальника трінідадської поліції: «Ми не беремося судити про французьке правосуддя, але не згодні з тим, що засуджених відсилають до Гвіани, і тому допомагаємо вам». Розказую про Кюрасао, про єпископа Ірене де Брюїна, про випадок з торбинкою із флоринами, потім про Колумбію, чому і як ми там опинилися. Швидко й коротко описую своє перебування серед індіанців. Майор слухає мене не перебиваючи. Лише уточнює деякі деталі з мого життя серед індіанців, потім розпитує про колумбійські в’язниці, зокрема про карцер у підземеллі в Санта-Марті.
— Дякую, суд із цікавістю вислухав вашу розповідь. Зараз зробимо перерву на п’ятнадцять хвилин. Я не бачу ваших захисників, де ж вони?
— Їх у нас нема. З вашого дозволу я сам захищатиму себе й своїх товаришів.
— Можете захищати, закон це не забороняє.
— Дякую…
За чверть години засідання суду продовжується.
Голова:
— Шарр’єр, суд дозволяє вам захищати себе й своїх товаришів. Проте попереджаємо: суд позбавить вас слова, якщо ви зневажливо говоритимете про представника адміністрації. Щодо захисту вам надається повна свобода, але не забувайте про пристойність. Вам слово.
— Прошу суд цілком і повністю відкинути звинувачення у спробі вбивства. Воно несправедливе, і я зараз це доведу. Торік я мав двадцять сім років, а Клузйо — тридцять. Ми саме прибули з Франції, і фізичної сили нам не бракувало. Один із нас має зріст метр сімдесят чотири, другий — метр сімдесят п’ять. Ми били наглядачів і араба залізними ніжками від ліжка. Але жоден із чотирьох серйозно не постраждав. Отже, ми ударяли їх дуже обережно, щоб тільки оглушити й не завдати їм особливого болю. Наглядач-обвинувач забув сказати — чи, може, він і не знає — про те, що ми обгорнули залізні ніжки ганчірками, щоб не вбити котрогось із них. Військовий трибунал складається з кадрових офіцерів і добре знає, що буде, коли дужий чоловік щосили вдарить когось по голові, скажімо, багнетом. А уявляєте, чим це може скінчитися для нещасного, коли то буде не багнет, а залізна ніжка?! Нагадую судові, що нікого з тих чотирьох, на яких ми напали, не поклали до лікарні. Мене засуджено до довічного заслання, і тому моя втеча, гадаю, — не таке вже й серйозне «правопорушення. У моєму віці важко змиритися з тим, що ніколи більш не повернешся до нормального життя. Я прошу в суду поблажливості до всіх нас трьох.
Майор перешіптується з двома засідателями, потім стукає молотком по столу.
— Підсудні, встаньте!
Ми всі троє, виструнчившись, чекаємо.
Голова:
— Трибунал відкидає звинувачення у спробі вбивства й не має наміру ні виносити вироку з цього приводу, ні вас виправдовувати. Вашу втечу суд визнає правопорушенням другого ступеня й засуджує вас за це на два роки ув’язнення.
— Дякуємо, пане майоре! — кажемо ми всі разом. А я додаю: — Дякуємо судові.
Наглядачі в залі аж розгублюються від такого несподіваного вироку.
Коли ми повертаємося до будинку, де сидять наші товариші, всі з радістю сприймають новину, і ніхто нам не заздрить. Навіть ті, кому суд усипав по саму зав'язку, щиро нас вітають.
Прибігає Франсуа Сьєрра. Він не тямить себе від радощів і обіймає мене.
Зошит шостий
ОСТРОВИ САЛЮ
Приїзд на острови
Завтра ми вирушимо на кораблі до островів Салю. Незважаючи на всі мої зусилля, за кілька годин усе ж таки почнеться моя довічна каторга. Спершу я маю відсидіти два роки у в’язниці на острові Сен-Жозеф. Сподіваюся, мені пощастить зробити все, щоб назва «Людожерка», яку дали цій в’язниці каторжани, щодо мене не виправдалась.