— У мене є свої люди.
— Хто саме?
— Нарік і Кеньє. Як ти думаєш усе це робити?
— Спершу слід накидати креслення, далі виготовити окремі деталі з пазами, щоб потім їх можна було підігнати. Найважче буде знайти дерево, яке добре тримається на воді, бо на островах усі породи надто тверді й тому важчі від води.
— Коли ти даси мені остаточну відповідь?
— Через три дні.
— Хочеш утекти разом зі мною?
— Ні.
— Чому?
— Боюсь акул і втопитися.
— Ти щиро обіцяєш мені допомогти?
— Присягаюся рідними дітьми. Тільки це буде не так швидко.
— Тоді слухай: на випадок провалу я підготую для тебе виправдання. Я власноручно перемалюю креслення плота, а внизу напишу: «Буреє, якщо не хочеш наглої смерті, зроби за цим кресленням пліт». А потім даватиму письмові вказівки про те, як виготовляти кожну деталь. Зробивши деталь, кластимеш її там, де я вкажу. Її заберуть. Не намагайся дізнатися, хто й коли. (Ці слова, здається, викликали в нього полегкість). Так я візьму все на себе, і тебе не катуватимуть, якщо заскочать, а тільки посадять десь на півроку у в’язницю.
— А якщо заскочать тебе?
— Тоді я скажу, що сам писав ті записки. Звісно, ти повинен їх зберігати. Обіцяєш?
— Обіцяю.
— Не боїшся?
— Ні, я не боягуз, і мені буде приємно тобі допомогти.
Я ще нікому нічого не кажу. Почекаю спершу відповіді Буреє. Аж через нескінченно довгий тиждень трапляється нагода поговорити з ним віч-на-віч у читальні, де, крім нас, нема ні душі. Сьогодні неділя. В умивальні, що на подвір’ї, йде запекла гра в карти. Грають близько вісімдесяти чоловік і стільки ж спостерігають за грою.
Буреє відразу ж уселяє надію в моє серце:
— Найважче було з’ясувати, чи можна тут роздобути вдосталь легкого й сухого дерева. Я вирішив зробити дерев’яний каркас і наповнити його сухими кокосовими горіхами. Немає нічого легшого за цю волокнисту шкаралущу. До того ж вона не пропускає води. Коли пліт буде готовий, тобі самому доведеться подбати про кокосові горіхи. Отже, завтра я беруся до роботи. На першу деталь піде днів зо три. Після четверга один із свояків при першій-ліпшій нагоді зможе забрати її. Я ніколи не починатиму нової деталі, поки не винесуть з майстерні попередню. Ось я накидав креслення, перемалюй його й підпиши, як і обіцяв. Ти вже розмовляв із свояками?
— Ще ні, я чекав на твою відповідь.
— Що ж, я згоден.
— Дякую, Буреє. Сам не знаю, як тобі відплатити. На ось п’ятсот франків.
Тоді Буреє дивиться мені у вічі й каже:
— Ні, прибережи свої гроші. Якщо ти зумієш дістатися до Великої Землі, то вони знадобляться тобі, щоб продовжити втечу. Відсьогодні я не гратиму більше, аж поки ти втечеш звідси. Я завжди зумію заробити собі на сигарети й біфштекс.
— Чому ти відмовляєшся взяти гроші?
— Річ у тім, що я цього не зробив би навіть за десять тисяч франків. Я дуже ризикую, навіть якщо буду вельми обережний. Це можна зробити тільки задарма. Ти допоміг мені, ти єдиний подав мені руку. Я щасливий, хоч і боюсь допомогти тобі здобути свободу.
Перемальовуючи на аркуші паперу із зошита схему, я відчуваю сором перед цим наївним благородством. Буреє й на думку не спало, що в моїй поведінці з ним був свій розрахунок і зацікавленість. Мушу сам собі сказати, аби піднести себе у власних очах, що я будь-що повинен утекти, навіть, якщо цього треба буде, не гребуючи не зовсім гарними методами.
Уночі я розмовляю з Наріком, прозваним «Смачною Кашею», який потім перекаже все своякові. Нарік відповів дає не вагаючись:
— Покладись на мене, я заберу з майстерні ті деталі. Тільки не поспішай, бо їх можна буде виносити лише разом з матеріалами, потрібними на будівельних роботах. У всякому разі, обіцяю тобі, що не пропущу слушної нагоди.
Мені лишається поговорити з Матьє Карбоньєрі, бо я збираюся втікати саме з ним. Він дає згоду.
— Матьє, я знайшов людину, яка зробить мені пліт. Знайшов і того, хто винесе з майстерні деталі для плота. А ти підшукаєш у садку місце, де можна буде закопати той пліт.
— Ні, робити це на грядці небезпечно, бо вночі наглядачі приходять красти овочі, і якщо хтось наступить на розпушену землю, нас викриють. Я влаштую сховок у підпорній стіні — вийму з неї великий камінь і видовбаю там нішу. Потім кластиму туди деталі й закриватиму нішу каменем.
— Деталі слід приносити відразу в садок?
— Ні, це дуже небезпечно. Свояки не зможуть пояснити, чого вони приходять у мій садок. Буде краще, коли вони кластимуть деталі щоразу в різних місцях неподалік від садка.