Події розгортаються швидко. О третій годині нас виводять і надівають нам наручники.
У просторому кабінеті засідає своєрідний трибунал: комендант, заступник коменданта й старший наглядач. Один із наглядачів виконує роль секретаря суду. Трохи збоку за невеликим столом сидить з олівцем у руці Дега; він, певне, вестиме протокол.
— Шарр’єр і Карбоньєрі, послухайте рапорт пана Брюе. «Я, Огюст Брюе, старший наглядач, завідувач майстерні на островах Салю, звинувачую двох каторжан — Шарр’єра та Карбоньєрі — у розкраданні матеріалів, які належать державі. Звинувачую також столяра Буреє у співучасті. На мою думку, у співучасті слід звинуватити й Наріка та Кеньє. Наголошую, що я застав на місці злочину Шарр’єра й Карбоньєрі, які опоганили могилу пані Пріва, сховавши там свій пліт».
— Що ви можете на це сказати? — питає комендант.
— Передусім те, що Карбоньєрі тут ні до чого. Пліт розрахований лише на одного, тобто на мене самого. Я тільки примусив його допомогти мені зняти з могилки мату, бо сам зробити цього не міг. Отже, Карбоньєрі не винен ні в розкраданні державних матеріалів, ні в співучасті у втечі, оскільки втеча не відбулася. Бідолаха Буреє діяв під загрозою смерті. Що ж до Наріка й Кеньє, то їх я майже не знаю. Запевняю, що вони непричетні до цієї справи.
— А інформатор іншої думки, — каже наглядач.
— Цей Бебер Сельє, який вас інформував, може використовувати цю справу для того, щоб комусь помститися, тому й компрометує його наклепами. Хіба можна довіряти стукачеві?
— Одне слово, ви офіційно звинувачуєтесь у розкраданні державних матеріалів, у опоганенні могили й спробі втекти… Підпишіть протокол.
— Я підпишу його тільки тоді, коли до нього додадуть мою заяву з приводу Карбоньєрі, Буреє і свояків Наріка та Кеньє.
— Гаразд. Підготуйте заяву.
Я підписую. Мені несила висловити те, що діється в моїй душі після такого провалу. Я мовби збожеволів у цьому карцері, ледве їм, не ходжу, але курю, курю безперестану, сигарету за сигаретою. На щастя, Дега постачає мені куриво. Щодня мене виводять вранці прогулюватися на залите сонцем подвір’я в’язниці.
Сьогодні вранці до мене прийшов на розмову комендант. Дивна річ, але він, хто потерпів би найбільше, якби я таки втік, не дуже гнівається на мене. Він усміхається й каже, що, на думку його дружини, цілком можна зрозуміти людину, яка прагне втекти. Комендант дуже хитро намагається вмовити мене зізнатися в співучасті Карбоньєрі. Та я, здається, все ж переконав його, що Карбоньєрі просто не міг відмовитися допомогти мені зняти мату.
Буреє показав записку з погрозою й перемальоване мною креслення плота. Тож комендант повірив, що все було саме так, як я розповів. Я запитую у нього, скільки можуть дати за крадіжку будівельного матеріалу.
— Не більше півтора року, — відповідає він.
Одне слово, я поволі підіймаюся по схилу безодні, в яку потрапив. Отримав цидулку від фельдшера Шаталя. Він написав мені, що Бебер Сельє перебуває в окремій палаті лікарні, чекаючи, коли його вивезуть звідси, йому поставили рідкісний діагноз: нарив у печінці. Либонь, тут не обійшлося без змови між адміністрацією та лікарем, аби вбезпечити Бебера від помсти.
Відколи я в карцері, ні разу не обшукували ні сам карцер, ні мене самого. Я користуюсь з цього й прошу передати мені ножа. Кажу Нарікові й Кеньє, аби вони зажадали провести очну ставку між наглядачем з майстерні, Вебером Сельє, столяром і мною, а тоді вже хай комендант приймає ухвалу щодо нас: попереднє ув’язнення, дисциплінарне покарання чи поселення в таборі.
Сьогодні під час прогулянки Нарік повідомив мені, що комендант дав на це згоду. Очна ставка відбудеться завтра о десятій годині. На цій ставці буде старший наглядач, який виступатиме в ролі судового слідчого. Цілу ніч я намагаюсь напоумити себе, бо в мене виник намір убити Бебера Сельє. Однак мені ніяк не вдається це зробити. Ні, то було б дуже несправедливо, коли б цього чоловіка за таку послугу відіслали на Велику Землю, а там він дістав би змогу здійснити втечу — це було б для нього винагородою за те, що він став на перешкоді втекти іншим. Так, але тебе можуть засудити до смертної кари, розцінивши твій вчинок як навмисний. Та начхати мені на це. Я так упав у розпач, що доходжу саме такого висновку. Чотири місяці надії, радості, страху бути впійманим, кмітливості, і все скінчилося тим, що тебе вистежив стукач. Хай хоч що буде, завтра я постараюсь порішити Сельє!
Мені вдасться уникнути смертної кари тільки за тієї умови, ішли він теж вийме свого ножа. Для цього я повинен показати йому, що прийшов на очну ставку з ножем, тоді він дістане й свого. Це треба буде зробити або перед початком очної ставки, або одразу ж по її закінченні, бо я ризикую тим, що наглядач може мене застрелити з револьвера. Розраховую на постійну необережність наглядачів.