Комедія! Сьогодні вранці під час переклички викликали Арно, Отена й брата мого друга Матьє Карбоньєрі — Жана. Жан працював у пекарні на пристані, тобто неподалік від човнів. їх перевезли на Сен-Жозеф без будь-якого пояснення й без видимої причини. Я намагався про щось довідатись. Та марно. Проте все це не випадково, коли зважити на те, що Арно чотири роки доглядав за зброєю, а Жан Карбоньєрі п’ять років працював пекарем. Мабуть, адміністрація каторги щось пронюхала. Але що саме?
Я вирішую поговорити зі своїми найближчими друзями Матьє Карбоньєрі, Гранде й Галгані. Ніхто з них нічого не знає— Отже, Отен і Арно розмовляли тільки з такими самими, як вони, каторжанами.
— Тоді чому ж вони звернулися до мене?
— Бо тут кожен знає, що ти тільки й думаєш про втечу.
— Але ж не такою ціною!
— Вони цього не розуміють.
— А твій брат Жан?
— Звідки мені знати, чому він пішов на таке безглуздя!
— Певне, хтось його умовив, а сам він не побачив у цьому нічого поганого…
Події розгортаються дедалі швидше. Цієї ночі було вбито Жіразоло, саме тієї миті, коли він заходив до клозета. На сорочці мартініканця, що був погоничем буйволів, знайшли кров. Швидко, за два тижні було проведено розслідування, й надзвичайний військовий трибунал засудив колишнього погонича до смертної кари.
В умивальні на подвір’ї до мене підійшов старий каторжанин Гарвель, по кличці «Савоєць», і сказав мені:
— Метелику, я почуваюся кепсько, бо то я порішив Жіразоло. Я хотів би врятувати негра, але боюсь, що мене гільйотинують. Тож за таких умов я не зізнаюсь. Та коли б мені вдалося щось вигадати, аби я міг отримати лише три-п’ять років дисциплінарної в’язниці, то я зізнався б.
— На скільки тебе засуджено?
— На двадцять років.
— Скільки ти відбув?
— Дванадцять.
— Знайди спосіб, аби тебе засудили на довічну каторгу, тоді ти уникнеш дисциплінарної в’язниці.
— Як це зробити?
— Дай мені поміркувати, я тобі все скажу цієї ночі.
Настає вечір.
— Ти не повинен зізнаватись і визнавати факти, — кажу я Гарвелеві.
— Чому?
— Ти ризикуєш бути засудженим до страти. Єдиний спосіб уникнути дисциплінарної в’язниці — це відхопити довічну каторгу. Звинувать себе сам. Мотив: ти не можеш дозволити, аби гільйотинували невинну людину. Візьми собі в захисники наглядача-корсіканця. Я назву його прізвище, але спершу пораджуся з ним. Треба діяти швидко. Не слід давати їм змоги гільйотинувати негра. Зачекай два-три дні.
Я поговорив з наглядачем Коллоною, він подав мені фантастичну думку. Я маю сам відвести Гарвеля до коменданта й сказати, що той попросив мене захищати його й супроводити, аби він зміг зробити свої зізнання, і що я дав йому гарантію, нібито після такого благородного вчинку його не можуть засудити до страти, хоч злочин дуже тяжкий, тож Гарвель повинен чекати, що його засудять на довічну каторгу.
Все вийшло добре. Гарвель урятував негра, якого випустили з камери смертників. Лжесвідок, який звинуватив негра, схопив рік дисциплінарної в’язниці. А Робер Гарвель — довічну каторгу.
Минуло два місяці. Аж тепер, коли справу закрили, Гарвель усе мені розповів. Арно, Отена й Жана Карбоньєрі виказав Жіразоло, який спершу згодився був узяти участь у бунті. На щастя, він не знав решти імен.
Наглядачі не дуже повірили його словам. Однак про всяк випадок перевели тих трьох схиблених на Сен-Жозеф, ні про що в них не розпитуючи й нічого їм не сказавши.
— Яким мотивом керувався ти, Гарвелю, щоб убити його?
— Тим, що він украв у мене капсулу. Я спав навпроти нього і вночі виймав свою капсулу, ховаючи її під коц, що правив мені за подушку. Однієї ночі я пішов до клозета. а коли повернувся назад, моя капсула зникла. Довкола мене не спав тільки Жіразоло. Наглядачі повірили моїм поясненням, вони навіть не говорили зі мною про те, що він виказав можливий бунт.
— Метелику, Метелику! — закричали на подвір’ї. — На перекличку!
— Є!
— Збирайте свої речі. І вирушайте на Сен-Жозеф!
— Ох, чорт забирай!
У Франції почалася війна. Вона принесла нам нові порядки: тепер начальникам охорони, коли втече якийсь каторжанин, загрожуватиме звільнення з посади. Що ж до самих каторжан, то на них, якщо їх упіймають, чекатиме смертний вирок. Суд мотивуватиме втечу бажанням в’язня приєднатися до французьких партизанів, які «зрадили батьківщину».