— Ось і він, — каже пошепки бретонець.
Ніч не дуже темна, але стоїть туман, і розгледіти острів нелегко. Ми підпливаємо. Коли вже починають вимальовуватись обриси скель, бретонець перебирається на свою пірогу, швидко відв’язує її від нашої і шепоче нам:
— Хай щастить вам, друзі!
— Дякуємо.
— Дарма.
Наш човен, яким уже не стернує бретонець, летить просто на острів. Я силкуюсь підняти його носа й зробити крутий поворот, але це мені не вдається, і під натиском течії ми вганяємося в якусь рослинність, що звисає у воду. Я щосили гальмував веслом, і все ж якби човен наткнувся не на гілля дерев, а на скелю, то розбився б, і ми залишилися б без харчів та речей. Матюрет стрибає у воду, тягне човна, і ми опиняємося під величезним крислатим деревом. Матюрет усе тягне й тягне, і нарешті ми прив’язуємо човна. Випиваємо по ковтку рому, а тоді я беру компас, залишаю товаришів у човні й сходжу один на берег.
Я проламую перед собою гілля й прив’язую до нього клапті мішковини, які прихопив з собою. Потім помічаю тьмяне світельце, чую голоси й розрізняю в темряві обриси трьох хижок. Я не знаю, як підійти до них, і вирішую виказати себе. Я припалюю сигарету. Тої ж миті, як спалахує вогник, до мене з гавкотом кидається собака, намагаючись укусити за ногу. «Хоч би цей собака не був прокажений, — думаю я. — Та ти що, йолопе, собаки ж на проказу не хворіють!»
— Хто там? Хто? Це ти, Марселю?
— Це втікач із в’язниці.
— Чого ти сюди прийшов? Обікрасти нас? Гадаєш, ми багаті?
— Ні, мені потрібна допомога.
— Безплатно чи за гроші?
— Заткни пельку, Сово!
З хижок виходять чотири тіні.
— Іди сюди, друже, б’юсь об заклад: ти той, хто прихопив із собою карабін. Якщо він зараз при тобі, то поклади його на землю, тут не бійся нікого.
— Так, це я, але карабін не при мені. — Я підходжу до них ближче, та в темряві розгледіти їхніх облич не можу. Я безглуздо простягаю руку, але ніхто її не тисне. Нарешті усвідомлюю, що руки тут не подають: вони не хочуть мене заразити.
— Ходімо до хижі, — сказав Сова.
Всередині на столі стоїть олійна лампа.
— Сідай.
Я сідаю на солом’яний стілець без спинки. Сова засвічує ще три олійні лампи й одну ставить на стіл просто переді мною. Дим від кокосової олії огидно смердить. Я сиджу, а вони п’ятеро стоять. Їхніх облич я не бачу, а моє освітлює лампа на столі, — цього їм і хотілось. Озивається голос, який звелів Сові заткнути пельку.
— Агнію, іди спитай, чи можна привести його до громадського дому. Побалакай з Туссеном і швидше вертайся. Тут, друже, ми не маємо чого запропонувати тобі випити, хіба що кілька яєць. — Він ставить переді мною кошик з лози, повен яєць.
— Ні, дякую.
Один з них сідає близько біля мене, і тоді я вперше бачу обличчя прокаженого. Це щось жахливе, і я намагаюся не дивитись на нього й не виказувати свого враження. Ніс у нього цілком роз’їдений, посеред обличчя видніє дірка. Наголошую: не дві, а одна дірка, завбільшки з двофранкову монету. Правий бік нижньої губи теж роз’їдений, тому видно, як його три дуже довгі розхитані жовті зуби впинаються в голу верхню щелепу. В нього тільки одне вухо. Він кладе обв’язану бинтом правицю на стіл. На лівій руці в нього лишилося тільки два пальці, якими він підтримує довгу товсту сигару, що її згорнув сам із напівдостиглого листка тютюну, бо сигара ще зеленкувата. Повіка в нього збереглася тільки на лівому оці, а на правому її вже немає, там тепер видніє глибока яма, що тягнеться аж до посивілого розкуйовдженого чуба.
Він каже мені дуже хрипким голосом:
— Ми допоможемо тобі, друже. Я не хочу, щоб ти став таким, як я.
— Дякую.
— Мене звати Жан Безстрашний, я — дитя передмістя. Я був гарніший, дужчий і здоровіший за тебе, коли мене привезли на каторгу. І ось що зі мною сталося за десять років.
— Тебе не лікують?
— Лікують. Мені полегшало після того, як я став робити собі уколи. Поглянь, — повернув він голову, показавши мені її лівий бік. — З цього боку рана засихає.
Мене сповнює велика жалість, і я, бажаючи виявити свою прихильність до нього, намагаюсь торкнутися його лівої щоки. Але він відкидає голову назад, проказуючи:
— Дякую за те, що ти хотів торкнутися мене, але ніколи не торкайся прокаженого, не їж і не пий з його котелка.