– Та звісно – не все! – підхопила Артемова мати. – Ви притягнете факти за вуха! А я й не здивуюся, що дівчина бачила мого сина – його фото часто публікують в газетах! Він чемпіон України з...
– А я кажу: вкрали – хай сидять! – подав бадьорий голос дід-прадід Сашка. – Нема чого панькатися зі злодюгами! Колись руку відрубували. Упіймали за крадіжку – відтяли руку, упіймали ще раз – відтяли другу. Безруким не накрадешся!
– Ви що – з глузду з'їхали? – вирячилася на діда пані Кожедуб. – То нехай вашому онукові й відрубують, коли вам так хочеться, а мого сина відпускайте додому. А не відпустите – викличу адвоката нашої родини, і ви, шановний, проклянете цей день, коли просто обізвалися до мого Артема.
– Ну-ну! Викликайте! – втомлено кивнув головою офіцер громади. – Хай ваш адвокат засвідчить відбитки пальців, сліди на підлозі, відбиток підошви на грядці під вікном... Були там ці “невинні” хлоп'ята! Були!
– А мій Санько? – пішла в наступ кремезна сільська молодиця. – Що у вас проти нього? Теж сліди? Чуєте, чоловіче добрий, – благально звернулася до Градового, – ну навіщо вам долю дитині калічити? Ви ж його до тюряги, і все – нема в мене більше сина. А що я сама можу? Чоловік п'є – не просихає, а я все тягну на своєму горбі! Може, десь і недогледіла... Та що він такого страшного накоїв – нікого ж не вбив!
– Що ви верзете?! – роздратовано гукнув офіцер громади.
– Ой, а що таке? – заклякла жінка, втямивши, що не те бовкнула.
Санько на материн лемент тільки зуби шкірив.
– От же негідник... Та я тобі як вріжу! – розлючена мати так тріснула сина по спині, аж загуло.
– І руку відрубати – по лікоть! – ніяк не вгамовувався дід-прадід Сашка.
– Мам, ти чого?! Що ти мені тут при людях цирки влаштувала?! – набундючено озвався Санько.
– Зараз розтовкмачу тобі! Цирки! Безтолковщина! Увесь у свого батька-п'яницю! Горе мені з вами! І за що таку муку терпіти?! Один вдома лика не в'яже, а другому передачі в тюрму носи... Нащо так збиткуватися?! О Господи, краще вмерти, ніж до такого дожити!
– Годі! – зненацька гримнув дядько Павло.
Усі змовкли.
– Це не я обікрав ваших хлопців – вони мене обікрали. Хай повернуть гроші. І ті, що розтринькали – теж. Усі гроші. Тоді заберу заяву з поліції! Крапка!
– Заждіть-заждіть, – втрутився поліцейський, доки матері не встигли повірити, що їхнім синам нічого не загрожує. – У заяві ви зазначили... таку кругленьку суму... ось в протоколі...
– Я знаю, скільки було грошей, – зупинив його Павло Градовий. – Сказав же, що вкрали, значить, і те, що потратили.
– Вісімсот гривень вони вранці заплатили за чипси, енергетичні напої, цигарки та інше. Це ж по скільки кілограмів отої гидоти ви купили на кожного? І головне – навіщо? – розвів руками коп.
Хлопцям – як заціпило, ніби й не до них було сказано.
– Вісімсот гривень повернуть згодом. Хай зароблять і повернуть, – наполягав дядько Павло. – Мають місяць часу.
– Де це діти мають заробити гроші, цікаво? – уїдливо кинула Артемова мати.
– Аж знайшли, де вкрасти, хай знайдуть, де заробити, – навіть бровою не повів дядько Павло.
Розділ 2
Уже вкотре за сьогодні над невисоким парканом обійстя, де оселилися Градові, бовваніла чорнява голова зі стильною стрижкою. Це Артем Кожедуб тупцював перед облущеною хвірткою, але ніяк не міг наважитися зайти на подвір’я, аби віддати дядькові Павлові двісті шістдесят шість гривень – його третину від розтриньканих восьми сотень. Насправді хлопцеві й не кортіли ті енергетичні напої, чипси, газованка та ще й сумнівної якості ковбаса, чим і затарилися Санько із Сашком у місцевій крамничці. В його родині панував культ здорової їжі, запроваджений матір’ю, і він зразу знав, що й до рота не візьме нічого з купленого. Але хлопці вирішили саме так витратити частину "халявних" грошей, аби напакувати шлунки рекламованими харчами – он скільки разів за день телевізор закликає смакувати таке, щоби бути крутим! Та який сенс міркувати зараз про цю дрібницю, коли не встояв спробувати справжньої пригоди й небезпеки... Як він міг когось ОБІКРАСТИ? Стати звичайним злодюгою?..
Він спершу так і сказав Санькові й Сашкові, коли вони почали його кликати “погуляти" вночі. А ті почали реготати.
– Мамій! – гикнув Санько. – Тобі все приносять на тарілочці! А ти спробуй сам добути! Може, хоч копійку вже заробив?
– Заробив, – зніяковіло запевнив Артем.
– Де? В театрі? Цим... як його... ну... таке драглисте... о, суфле! – пирснув Санько, аж бризки слини полетіли навсібіч.