— Ні, помилився.
— О ні, ні.
— Ґете, чекай.
Але він зник у своїй кімнаті і зачинив двері. Я лишилась сама в темному коридорі.
КОЛИСЬ ДУЖЕ ДАВНО жив собі король, у якого було три прекрасні доньки. Вони були гарні, як ягідки. Доньки вдало повиходили заміж, але народження першої онучки принесло розчарування. Наймолодша принцеса народила дівчинку, таку малесеньку, що мати носила її в кишеньці, де дівчинка лишалася непомітною. Нарешті народилися онуки нормальних розмірів, тож король з королевою майже забули про існування крихітної принцеси.
Коли крихітка підросла, вона майже весь час проводила у своєму мініатюрному ліжку. Вона була така самотня, що не мала причин вставати.
Одного разу вона вирушила в ризиковану подорож до палацової бібліотеки і була захоплена тим, як добре може бути в компанії книжок. І вона почала часто ходити туди. Одного ранку, коли вона читала, на столі з’явилася мишка. То був хлопчик. Він стояв на задніх лапках та був одягнений у маленьку оксамитову курточку. Його вусики були чисті, а хутро коричневе.
— Ти читаєш так само, як я, — сказав він, — ходиш сторінкою туди-сюди.
Він підійшов і низько вклонився.
Хлопчик-мишка зачарував принцесу історіями про свої пригоди. Він розповідав їй про тролів, які крадуть ноги людей, і про богів, які полишають бідних. Він ставив запитання про Всесвіт і постійно шукав відповідей. Він вважав, що ранам потрібен догляд. Своєю чергою, принцеса розповідала мишці казки, малювала пікселізовані портрети й дарувала малюнки олівцями. Вона сміялася і сперечалася з ним. Уперше в житті вона відчувала себе живою.
Невдовзі вони полюбили одне одного.
Коли принцеса представила свого кавалера родині, вона стикнулася з труднощами.
— Але ж він лише миша! — з огидою кричав король, а королева взагалі заверещала від страху і втекла з тронної кімнати.
І справді, усе королівство, від знаті до слуг, поставилося до миші-кавалера з підозрою та тривогою.
— Це неприродно, — казали про нього люди. — Тварина вдягнена, як людина.
Крихітна принцеса не сумнівалася. Вони з кавалером-мишею покинули палац і помандрували далеко-далеко. В іншій країні вони одружилися, звели будинок, наповнили його книжками й шоколадом і відтоді зажили щасливо.
Якщо хочете жити там, де люди не бояться мишей, тікайте з палаців.
ВЕЛЕТЕНЬ ОРУДУЄ іржавою пилою. Працюючи, він зловтішається і мугикає, поки лезо проходить крізь мій лоб у мозок і крізь нього.
У мене лишилося менше чотирьох тижнів, щоб з’ясувати правду. Дідусь кличе мене Міррен.
Близнючки крадуть снодійне та діамантові сережки. Мама посперечалася з тітками через бостонський будинок. Бесс ненавидить Каддлдаун.
Керрі ночами вештається островом. Віллу сняться жахіття.
Ґет — Гіткліф.
Ґет вважає, що я не знаю його. І, можливо, він має рацію.
Я беру ліки. Запиваю водою. В кімнаті темно.
Мама стоїть у дверному отворі, спостерігаючи за мною. Я не говорю до неї.
Два дні я валяюся в ліжку. Час від часу гострий біль перетворюється на тупий. І тоді, якщо я сама, я встаю і роблю кілька нотаток, які чіпляю над ліжком. Запитань більше, ніж відповідей.
Рано-вранці, коли я вже почуваюся краще, дідусь приходить в Уїндермір. На ньому білі лляні штани і блакитна спортивна куртка. Я в шортах та футболці жбурляю собакам м’ячики у дворі. Мама вже прокинулася, вона в Новому Клермонті.
— Я збираюся в Едгартаун, — каже дідусь, чухаючи вуха Бошеві. — Хочеш теж поїхати? Якщо ти не проти побути в компанії старого.
— Ну я навіть не знаю, — жартую я. — У мене стільки роботи з цими заслиненими м’ячиками. Можу цілий день на них витратити.
— Сходимо в книжкову крамницю, Кейді. Куплю тобі подарунків, як колись.
— Як щодо вершкової помадки?
Дідусь сміється.
— Звісно, і помадку.
— Це тебе мама напоумила?
— Ні, — каже дідусь, куйовдячи своє скошлачене волосся. — Але Бесс не хоче, щоб я сам керував моторним човном. Вона каже, я можу втратити орієнтацію.
— Мені теж не можна керувати човном.
— Я знаю, — відповідає він, подзенькуючи ключами. — Але Пенні та Бесс тут не боси. А я — так.
Ми вирішили поснідати в місті. Ми хочемо вивести човна з бічвудського доку, поки тітки нас не впіймали.
ЕДГАРТАУН — ІГРАШКОВЕ МОРСЬКЕ МІСТЕЧКО на острові Мартас- Він’ярд. Туди можна дістатися за двадцять хвилин. Усе воно в білому частоколі та в білих дерев’яних будиночках із заквітчаними дворами. У крамницях продається всіляке різне для туристів: морозиво, дорогий одяг, старовинні прикраси. З порту відчалюють човни — у риболовні рейси та на оглядові прогулянки.