— Я вважаю, що не потрібно змішувати хокей і політику. Дайте хлопцям просто грати.
Останнім часом ця фраза звучить дедалі частіше. «Дайте хлопцям просто грати!» Проте для різних людей вона має різне значення.
Майя приходить додому, в будинку чути лише стишене поклацування комп’ютерної мишки і клавіатури. Лео сидить у своїй кімнаті, так близько до екрану, що світ навколо зникає; усе як завжди. Майя заздрить такій можливості втечі.
— Що робиш? — по-дурному запитує вона.
— Граю, — відповідає брат.
Якусь мить Майя стоїть у дверях, відкриває рота, щоб запитати ще щось, але так і не каже ні слова. Тому зачиняє двері й іде на кухню. Лео, мабуть, розуміє з її кроків, що щось не так, або ж молодші брати знають те, чого не помічають інші, тому що, навіть не відвівши погляду від комп’ютера, він гукає:
— Хочеш зіграти?
32
Хокей — найпростіший спорт у світі, якщо сидиш на трибуні. Завжди так просто казати, що треба було всім робити, коли відомо, що не спрацювало те, що було зроблено.
Петер їде до льодової арени, ніби рухаючись у тунелі. Мобільний не перестає дзвонити, Петер не відповідає. Він телефонує Беньї, але залишається без відповіді. У себе в кабінеті відкриває електронну пошту І опиняється під лавиною.
Петер нагинається вперед, засліплений головним болем, навіть не в змозі дихати. Кілька хвилин він перелякано думає, що це інсульт. Він досі так чітко пригадує ті огидні листи та смс-ки, які отримував, коли Майя заявила на Кевіна в поліцію. Тепер починається те саме. Усе знову повторюється.
Більшість прямо не пишуть те, що мають на думці, натомість вони вживають слова «відволікання» і «політика». «Петере, ми просто не хочемо, щоб у клубі почалося відволікання від справи і політика, та ще й саме напередодні матчу з Гедом!» Звісно, це робиться з найкращими намірами. Зрозуміло, що ніхто нічого не має проти Беньяміна. «Але, заради самого хлопця — можливо, йому краще зробити невелику… перерву? Петере, ти сам знаєш, як різко можуть зреагувати… деякі люди… ні, це не МИ, але ж є ІНШІ, від яких можна очікувати негативної реакції! Ми ж думаємо про ХЛОПЦЯ, це ж заради нього!» Ну звісно. «Дайте хлопцям просто грати!» — так повторює більшість.
Але не всім хлопцям.
Один мейл вирізняється серед усіх. Його надіслали батьки одного з гравців дитячої команди. До листа прикріплена фотографія, зроблена в роздягальні основної команди, але на знімку не Беньї. На ньому видно Елісабет Цаккель, вона нахилилася вперед і дивиться на Бубу… на його статевий орган. Можливо, тоді це був безневинний жарт, але хтось із гравців основної команди зробив фото. Ніхто не знає, як знімок опинився в інтернеті, але після того мейла приходить іще один лист від інших батьків, у якому та сама фотографія. А тоді ще інший. «Спочатку вчитель, який спить із учнем, потім учителька, яка навчає учнів битися, а тепер ще й ОЦЕ???!!!»
Наступні мейли повторюють уже відому історію: спочатку приходить лист із висловленим занепокоєнням. Потім — листи ненависті. За якийсь час — листи з погрозами. Нарешті — анонімний, із таким текстом: «Якщо та пизда і той гомік з’являться на ще одному тренуванні з „Бйорнстадом“, ви погано закінчите!!!».
Легко бути розумним опісля, хокей здається таким простим, якщо сидиш на трибуні. Якби в Петера не було дочки, яку навесні зобразили ворогом усього хокейного клубу, зараз він, можливо, відреагував би краще. Або й гірше. Але інстинкти кидають ним у різні боки, і врешті він роздруковує фотографію, на якій — Цаккель і Бубу, іде до тренерки на лід і ричить:
— Цаккель! Якого чор… ЩО це таке?
Цаккель стоїть собі на арені й забиває шайби. Вона спокійно під’їжджає до бортика і, мружачись, дивиться на знімок.
— Це я. Ось це — Бубу. А це навіть пісюном не назвеш.
— Але ви… це ж… це що…
Цаккель стукає ключкою по льоду. Знизує плечима.
— Самі знаєте, як буває. Хокейна команда випробовує межі дозволеного зі своїм новим тренером. Це все між ними і мною.
Петер хапається за голову, ніби вона йому тріснула, а він поклеїв її і чекає, коли присохне.
— Будь ласка, Цаккель… це вже не тільки між вами і ними. Хтось виклав цю фотографію в інтернеті І ціле місто тепер…
Цаккель незворушно колупає ізоляційну стрічку на ключці.
— Я тренерка хокейної команди. Я не мерка. Проблеми міста — це проблеми міста. А тут ми граємо в хокей.