Наприкінці записника, знайденого під Майїним ліжком, Лео натрапляє на текст, який називається «Сірник». Він обережно вириває сторінку і запихає її собі до кишені. А тоді йде до озера на пляж.
Лео весь час роздряпує себе, сильно й глибоко. І якомога нижче стягує рукави светра.
Ті дні, коли лив дощ, могли би дати шанс Бйорнстаду і Геду охолодити емоції, але Вільям Лют, навпаки, весь час тільки обливався потом. Якось його тренер сказав йому, що ніколи не бачив, щоб хтось «грав із таким великим бажанням самоствердження». Можливо, для тренера то була спроба розговорити Вільяма, щоб той поділився своїми комплексами, але хлопець сприйняв сказане за комплімент.
Вільям увесь період дорослішання боровся за те, щоб знову стати найкращим другом Кевіна. Ще малими дітьми вони були найкращими друзями, возилися на педальних автомобілях перед Кевіновим будинком і грали у флорбол у Вільямовому підвалі. Потім почали ходити на хокей, і тут зненацька з’явився Беньї. Після цього Кевін уже не ставав ближче до Вільяма на командних фотографіях. Вільям з усіх сил старався допекти Беньї, дражнив його через ношений дешевий одяг і називав «санчатником». Аж поки Беньї не заїхав йому санчатами по обличчю. За ті образи Вільям заплатив передніми зубами і повагою роздягальні. Вільямова мама вимагала, щоб Беньї покарали за «напад», але клуб нічого не зробив.
Коли хлопці подорослішали, Вільям намагався затьмарити Беньї, вихваляючись усіма дівчатами, з якими він начебто переспав, і показував із себе найвеселішого Кевінового дружбана на вечірках, зовсім не такого, як той дереволаз-наркоман. Звісно, Вільям обманював — він залишався незайманим довше за більшість хлопців із команди. І ось одного дня Кевін зайшов до роздягальні й гукнув: «Вільяме! Там у коридорі на тебе чекають твої дівчата!». Вільям зніяковіло встав — у коридорі нікого не було, лише на підлозі лежала пачка білих шкарпеток, п’ять пар. Кевін глузливо зареготав: «Тепер твоїй старій не треба закладати прання ЩОРАЗУ, коли ти зберешся „переспати“ зі своєю дівчиною!». Вільям ніколи не забуде, як уся команда зайшлася реготом. Особливо — Беньї. Вільям роками грав із бажанням самоствердження на плечах — а що тепер? «Гед-Хокей» став для нього новим стартом, шансом нарешті бути лідером. Він не збирається залишатися хлопцем зі шкарпетками.
Поки того літа лили дощі, Вільям безперестанку займався силовими тренуваннями і переглядав викладене в інтернет відео, на якому горіли його червоні прапори «Гед-Хокею». Знову і знову. Він сподівався знайти хоч якусь підказку, яка б вивела його на того малого боягузливого щура, який усе це затіяв, і врешті йому вдалося дещо розгледіти: рука, яка тримала запальничку, була невеликою, як у школяра середніх класів, а коли над зап’ястям задерся рукав светра, стало видно шкіру, всю в подряпинах.
Вільям телефонує найбільшим хлопцям зі своєї команди. Вони купують сигарети і йдуть на пляж.
Коли в Бйорнстад повертається сонце, берег озера знову заповнюють підлітки, вдаючи, ніби не витріщаються на частини тіл одне одного. Спочатку на пляжі весело й гамірно, але за якийсь час уздовж краю води розповзається перелякана тиша. Двоє хлопців залізають на дерево і вішають на нього нові прапори «Гед-Хокею». Потім між килимками починає пошуки Вільям Лют, він зупиняється біля кожного хлопця з середніх класів і простягає до нього сигарету: