— Що це ви робите? — дивується він.
Цаккель, очевидно, не володіє тонким чуттям розуміння, що мають на увазі інші люди, тому одразу вирішує, що Петер запитує про сигару:
— Оце? Ну… не знаю. Я ж веганка, не п’ю ні алкоголю, ні кави. Якщо не буду хоча б курити, жодна розумна людина не стане мені довіряти, — відповідає вона зовсім не жартівливо, а таким тоном, ніби присвятила цим роздумам багато зусиль і часу.
Петер робить такий глибокий вдих, аж заходиться кашлем.
— Не можна просто з’явитися тут і вважати, що отримаєте посаду тренера, навіть не пояснивши, що ви збираєтеся робити з нашою КОМАНДОЮ!
Цаккель робить затяжку і схиляє набік голову.
— З тією командою, яка є зараз?
— Так! Тією, яку ви збираєтеся тренувати!
— А, з вашою основною командою? Вона ні на що не годиться. Це просто збіговисько доходяг, які вже застарі й не можуть грати, тому жодна інша команда їх не приймає.
— Але ви можете зробити з них хорошу команду. Про це йдеться?
Цаккель хихоче, не привітно і не мило — а зневажливо.
— Ой ні, я вас прошу, нездалу команду неможливо перетворити на добру. Я ж не Гаррі Поттер.
Очі Петеру застилає сигарний дим, і він втрачає самовладання:
— Тоді що ви ТУТ робите? І що вам ПОТРІБНО?
Цаккель дістає з кишені пожмаканий аркуш. Вибачливо випускає дим в інший бік від Петера, вагаючись — але не тому, що думає перепросити за своє куріння, вона радше шкодує, що Петер не курить.
— Ви розсердилися?
— Я не… серджуся, — отямившись, відповідає Петер.
— А виглядаєте трохи сердитим.
— Ні, я НЕ сердит… припиніть!
— Мені вже казали, що я не дуже вмію поводитися з… людьми. Усі ці… почуття і все таке, — зізнається Цаккель, але на її обличчі й далі не видно жодної емоції.
— Серйозно? Ніколи б не подумав! — з сарказмом бурмоче Петер.
Цаккель вручає йому аркуш.
— …але я добра тренерка. І мені розповідали, що ви добрий спортивний директор. Якщо ви переконаєте записаних тут людей довіритися мені на льодовій арені, я зроблю з них команду переможців.
Петер читає імена. Бубу. Амат. Беньї.
— Вони ще підлітки… одному з них усього шістнадцять… будете формувати з них основну команду?
— З них не треба формувати основну команду. Хлопці мають її створити. А ось наш новий капітан, — перебиває Цаккель.
Петер витріщається спочатку на неї, а тоді на ім’я, в яке вона показує пальцем.
— Ви хочете зробити ЙОГО капітаном команди? Нашої ОСНОВНОЇ КОМАНДИ?
Цаккель відповідає так, ніби йдеться про щось найзвичніше на світі:
— Ні. Ви його зробите капітаном. Тому що вам вдається добре порозумітися з людьми.
Після чого вона простягає йому ще один папірець. Там написано «Відар». Петер, тільки-но кинувши на нього поглядом, одразу кричить:
— НІ, НІЗАЩО Й НІКОЛИ!
— То ви знаєте Відара?
— Чи я його ЗНАЮ? Та ж він… він…
Петером так трясе, що він починає крутитися, ніби навіжений кухонний таймер. У дверях з’являється Суне з кавою. Цаккель відмовляється, але все-таки бере горнятко до рук. Поглянувши на папірець, Суне усміхається.
— Відар? Той хлопчисько. Він не зможе грати в твоїй команді. Через географічні обставини.
Цаккель без самовдоволення, просто діловито відповідає:
— Мені гарантували, що скоро його випустять.
— Зі стаціонарного закладу? Як це взагалі можливо? — хрипить Суне.
Цаккель не каже «Річард Тео». Вона просто відповідає:
— Це не моя проблема. Моя справа — мати воротаря, а він, здається, найкращий воротар із Бйорнстада.
Від злості Петер обхоплює себе руками.
— Відар — КРИМІНАЛЬНИК, а ще… він… ПСИХОПАТ! Він НЕ БУДЕ грати в моїй команді!
Цаккель знизує плечима:
— Це не ваша команда, а моя. Ви запитували, що мені «потрібно». Я хочу перемогти. Але для цього не достатньо мати кілька постарілих гравців із основної команди, які більше ніде не можуть грати. Ви повинні дати мені дещо більше.
— І що ж? — бурчить Петер, безутішно прихилившись до стіни будинку.
Цаккель випускає з піднебіння дим сигари.
— Зграю розбійників.
Теему Рінніус заходить у «Хутро». Рамона перехиляється через барну стійку і ніжно поплескує його по щоці. Теему приніс два пакети з продуктами, один із яких здебільшого напханий сигаретами. Коли Гольґер пішов, Рамона перестала виходити з дому, але Теему ніколи її не засуджував, просто пильнував, щоб їй нічого не бракувало. Тому Рамона рідко засуджує Теему за його життєвий вибір. Про мораль завжди можна посперечатися, і їм обом відомо, що більшість людей із дня в день просто намагаються дотягнути до вечора. Рамона часто повторює: «Кожен у своєму гімні борсається».