— У Бйорнстаді є кращий воротар за Відара?
— Ні.
— Я треную хокейні команди. Мені відомий лише один спосіб тренувати команду — до всіх треба ставитися справедливо, але це не означає однаково. Хороший гравець — це хороший гравець.
Суне киває.
— Господи… Ви з Петером у сварках загризете одне одного.
— Це погано?
Суне усміхається.
— Ні. Клуб, у якому вирує життя, мусить мати людей, які горять своєю справою, а вогонь виникає від тертя…
— Лісові пожежі теж, — завважує Цаккель.
— Ти ж розумієш моє порівняння, — зітхає Суне.
— Це було порівняння? Пробач. Я погано розумію…
— Людей? Почуття? — вгадує Суне.
— …сюсюкання. Мені потрібен гравець, який просто… напирає.
— Для цього тобі потрібен Петер. Він їх мотивує, а ти — тренуєш.
— Так.
— Він не стане говорити з Відаром. Але я можу поговорити з Відаровим братом.
— Братом?
— Так.
— А інші троє? Беньї, Бубу й Амат? Петер поговорить із ними?
— Ні.
— Ні?
— Якщо хочеш, щоб він мотивував Беньї, Бубу й Амата, розмовляти треба не з хлопцями. А з їхніми мамами і сестрами.
— Яке у вас дивне місто, — констатує Цаккель.
— Ми вже це чули, — погоджується Суне.
16
Новина з сайту місцевої газети поширюється швидко. Можливо, це тому, що інших новин обмаль. Або тому, що хокей тут має більше значення, ніж деінде. А може, це просто вітер саме в ту, ледь помітну для більшості мить змінює напрямок.
«Великий спонсор рятує „Бйорнстад-Хокей“ — спортивний директор Петер Андерссон веде таємні переговори», — оголошує газета. На кілька рядків нижче — ще одне відкриття: «Повідомляють, що новим тренером основної команди стане заслужена гравчиня національної збірної, хокеїстка Елісабет Цаккель. Тож це перша жінка-тренер в історії „Бйорнстад-Хокею“».
Газета не пише, звідки в неї така інформація, а лише згадує «надійне джерело, наближене до клубу».
Щоб перемогти на виборах, політику потрібні конфлікти, але так само він потребує мати союзників. Річард Тео знає лише два способи переконати тих, кому він не подобається, боротися на його боці: у вас повинен бути або спільний ворог, або спільний друг.
Того дня, коли Петер Андерссон знайомиться з Елісабет Цаккель, одна журналістка з місцевої газети телефонує одному політику Але на дзвінок відповідає Річард Тео:
— Мені шкода, але той, кого ви шукаєте, зараз у відпустці, а я випадково проходив повз його кабінет і з коридору почув, що дзвонить телефон, — люб’язно пояснює він.
— А… я отримала електронного листа від його помічника, він просив зателефонувати… мова про «якусь інформацію щодо „Бйорнстад-Хокею“».
Тео володіє винятковою здатністю вдавати дурника. А те, що пароль до електронної пошти помічника того політика виявився комбінацією назви статевого органу і цифр «12345» — це просто вдалий збіг.
— Якась інформація щодо «Бйорнстад-Хокею»? Це, бува, не про їхніх нових спонсорів і нового тренера? — послужливо перепитує Річард Тео.
— Що? — вигукує репортерка.
Тео вдає вагання:
— О, вибачте… я думав, що про це всім відомо… який я дурень… наговорив того, чого не слід. Але це не моя справа повідомляти такі речі!
Репортерка покашлює:
— А ви можете… дати якісь деталі?
— Чи ви гарантуєте, що моє ім’я не буде згадано в статті? — цікавиться Річард Тео.
Журналістка, звичайно, дає таку обіцянку, а Тео великодушно запевняє, що він «просто не хоче перебирати на себе увагу, яка повинна належати Петеру Андерссону, бо це ж він усе влаштував!».
Коли новина з’являється на сайті газети, Тео йде до продуктової крамниці. Там він цікавиться, де можна знайти власника, і його скеровують на склад.
Фрак займається перевіркою товарів, постарілий велетень хокею кермує брудним автонавантажувачем, але одягнутий він, як завжди, в костюм. Молодим Фрак не дуже приваблював увагу дівчат, тому він почав одягатися пишніше за інших. Коли хлопці ходили у футболках, він одягав піджак, а якщо на похорон усі приходили в костюмах, він з’являвся вирядженим у фрак. Так Фрак і отримав своє прізвисько.
— Мене звуть Річард Тео, — каже політик, хоча відрекомендовуватися нема потреби.
— Та знаю я, хто ти, в біса, такий, ми разом у школу ходили, — буркає Фрак і зістрибує з автонавантажувача.
Політик подає йому велику коробку. Власник крамниці бере її до рук з підозрою.