— Я хочу допомогти «Бйорнстад-Хокею», — каже Тео.
— Місцеві люди не хочуть, щоб владу в клубі мав хтось із політиків, — відповідає Фрак.
— Хтось із політиків… чи саме ЦЕЙ політик? — іронізує над собою Тео.
Фрак відповідає обережним тоном, без ворожості:
— Я думаю, ти сам знаєш, що про тебе розповідають. То чого тобі від мене треба?
— Я хочу, щоб ми допомогли один одному. Тому що, Фраку, в нас із тобою є спільний друг, а мені здається, що мати спільних друзів — це важливіше, ніж мати спільних ворогів.
Фрак відкриває коробку, заглядає досередини і марно намагається зберегти незворушний вираз обличчя.
— Що… що мені з цим робити?
— Усі кажуть, що ти найкращий продавець у Бйорнстаді. То візьми і продай їх, — відповідає Тео.
Він запихає руки в кишені дорогих штанів, на ньому сліпучо-біла сорочка, зверху — сірий жилет, червона шовкова краватка, начищені до блиску черевики. У Бйорнстаді ніхто так не одягається, крім Тео і Фрака. Власник крамниці знову зазирає до коробки. Окрім своєї сім’ї, він любить лише дві речі: своє місто і свій хокейний клуб. Тож коли Річард Тео обертається і виходить, краєм ока йому видно Фракову усмішку.
Коробка наповнена футболками. На них написано «Бйорнстад проти всіх». Не минає й години, як Фрак їх усі розпродує.
У всіх стосунках є той, хто програє. Можливо, нам не хочеться це визнавати, але один із нас завжди трохи більше отримує, а інший — з легкістю трохи більше віддає.
Міра сидить на сходах вілли, втягує носом повітря, але легені ніяк не наповнюються киснем. Ці ліси здатні задушити людину, яка прагне іншого життя, але хіба можливо зберегти сім’ю, якщо думаєш тільки про власне дихання? Мірі пропонували кращу роботу, далеко від Бйорнстада. Пропонували керівну посаду в агенції, де вона працює, але така робота вимагала від неї довшого робочого дня і залишатися на зв’язку на вихідних. Це було б непросто, на вихідних бувають уроки гітари, і тренування, і хокейні матчі. Міра повинна продавати програмки матчів, наливати каву, бути мамою і дружиною.
Її колега, ця фанатична антимоногамна особа, звісно ж, переконує Міру «не терпіти такого паскудства». Але чим є шлюб, якщо забрати з нього любов? Угодою. Господи, та ж двом людям важко домовитися, який серіал подивитися, а що тоді казати про ціле життя удвох? Хтось мусить чимось поступитися.
Петер висідає з «вольво», тримаючи в руці букет квітів. На сходинці біля Міри стоїть іще один келих. Білі прапори. Міра врешті усміхається — радше до квітів.
— Де ти їх купив посеред ночі?
Петер червоніє.
— Нарвав у саду. В Геді.
Він простягає до неї руку, торкається її шкіри, і кінчики їхніх пальців обережно наштовхуються одні на одних.
Це просто хокейний клуб. Лише гра. Це не по-справжньому. Завжди будуть люди, які намагатимуться переконати Алісію в цьому, але такої дурні вона ніколи не слухатиме, мале чортеня. Їй чотири з половиною роки, і завтра вона знову постукає у двері Суне. Старий тренер почне вчити її ще сильніше кидати шайби в стіну будинка. Сліди на фасаді замінять йому малюнки онуків, які інші дідусі чіпляють на холодильник — дрібні відбитки в часі, які розповідають про те, що тут виростав хтось, кого ми любимо.
— Як справи в дитячому садку? — запитує Суне.
— Хлопці такі дурні, — відповідає чотири-з-половиною-річна мала.
— То вріж їм по морді, — радить Суне.
Дівча обіцяє, що так і зробить. А обіцянки треба дотримуватись. Проводжаючи малу додому, Суне додає:
— Але ти повинна бути доброю приятелькою для тих дітей, у кого нема друзів. І повинна захищати слабких. Навіть якщо тобі нелегко, навіть якщо ти думаєш, що від цього будуть труднощі, навіть якщо ти боїшся. Завжди треба бути добрим другом.
— Навіщо? — запитує дівчинка.
— Тому що одного дня ти станеш найкращою з найкращих. І тренер призначить тебе капітаном команди. І тоді ти повинна пам’ятати, що від того, кому багато дано, багато й очікують.
Дівчинка ще не розуміє, що це означає, але вона буде пам’ятати кожне слово. З того часу щоночі їй буде снитися один і той самий звук: «Бах. Бах. Бах-бах-бах». Її клуб продовжить своє існування. Ціле благословення, що вона ніколи так і не зрозуміє до кінця, що ж відбувалося того літа, і наскільки близько від загибелі був її клуб, і яким чином його врятували. А якщо точніше — якою ціною.
Якщо пожити з людиною досить тривалий час, то часто доводиться помічати, що у вас могли бути сотні конфліктів на початку стосунків, але врешті залишився лише один. Ви провалюєтеся в одну й ту саму сварку — знову і знову, лише у нових формах.